Nulla poena sine lege: відмінності між версіями
Створена сторінка: == Nullum crimen, nulla poena sine praevia lege poena lige == === Nullum crimen, nulla poena sine praevia lege poena lige === — (з латині: немає... |
(Немає відмінностей)
|
Версія за 22:47, 12 червня 2016
Nullum crimen, nulla poena sine praevia lege poena lige
Nullum crimen, nulla poena sine praevia lege poena lige
— (з латині: немає злочину і покарання без наперед установленого закону) — принцип права, відповідно до якого ніхто не може бути покараний за вчинення чогось, що не заборонено законом. Цей принцип прийнятий і закріплений у сучасних демократичних державах як основа верховенства права[1].
Закріплений Полом Іоаном Ансельмом Риттером фон Фейербахом у Кримінальному кодексі Баварії в 1813 році.
Варіанти формулювання
Максиму іноді формулюють дещо інакше:
nullum delictum, nulla poena sine praevia lege poenali
nullum crimen, nulla poena sine praevia lege poenali
nullum crimen, nulla poena sine lege praevia
або скорочено
nullum crimene nulla poena sine lege
(також nullum crimene nulla poene sine lege)
nullum crimen, nulla poena sine lege
nullum crimen sine lege nulla poena sine lege
Зміст принципу
Максима установлює, що злочин не може бути вчинений і покарання понесене без порушення кримінального законодавства, діючого на момент вчинення злочину. З цього принципу випливає, що застосувати можна лише ту міру відповідальності, яка була закріплена до відповідного злочину на момент його скоєння. Таким чином, не лише існування злочину залежить від наявності попередньо встановленого законодавчого положення (nullum crimen sine praevia lege), але й також можливість застосувати у певному випадку відповідні види покарання, які чинні на момент скоєння злочину, відповідно до законодавчого припису, що визначає можливість застосування санкції за вчинений злочин (nulla poena sine praevia lege).
Складові вимоги
У сучасному кримінальному праві, відповідно до позиції Конституційного суду Німеччини, принцип немає покарання без закону (nulla poena sine lege) складається з чотирьох окремих вимог.
Nulla poena sine praevia lege poenali
Немає покарання без попередньо установленого закону. Це забороняє існування законів із зворотною дією та їх ретро застосування.
Nulla poena sine lege scripta
Не існує покарання без писаного закону. Тобто, кримінальні заборони повинні бути затверджені в письмових правових документах загального характеру, зазвичай в законах, прийнятих у формі, відповідно до вимог конституційного права. Це виключає звичаєве право як основу кримінального покарання.
Nulla poena sine lege certa
Немає покарання без визначеного права. Це передбачає, що кримінальний закон повинен визначити карну поведінку і покарання з достатньою певністю, що дозволить громадянам передбачити конкретні вчинки, за які можна отримати покарання, і поводити себе належним чином. Правило визначає загальний принцип правової визначеності у контексті кримінального права. Воно визнане і закріплене в багатьох національних юрисдикціях, так само як і у праві Європейського суду справедливості як «загального принципу права Європейського Союзу<meta />».
Nulla poena sine lege stricta
Немає покарання без строгого закону. Це забороняє застосовувати за аналогією законодавчі положення в області кримінального права.
Закріплення у різних правових системах
Цей принцип закріплено в декількох національних конституціях, а також в ряді міжнародних документів [2][3].
Міжнародне кримінальне право
Цей основоположний принцип права був включений до міжнародного кримінального права. Таким чином воно забороняє зворотну дію закону, що є невигідним для обвинуваченого.
Починаючи з Нюрнберзького процесу, кримінальне законодавство включає заборони, що містяться у міжнародному кримінальному праві, як додаток до вже існуючих у внутрішньому праві. Відтак кримінальне переслідування стало можливим щодо нацистських військових злочинців і посадовців Німецької Демократичної Республіки, відповідальних за Берлінську стіну, хоча навіть їхні вчинки і були дозволені чи прописані внутрішнім правом. Крім того суди, розглядаючи такі випадки звернуть увагу на букву закону, навіть у тих режимах, де самі автори закону загалом нехтують його приписами.
Проте, деякі вчені-юристи критикували такий підхід, тому що як правило, в правових системах континентальної Європи, де постала розглядувана максима, «<meta />кримінальне право<meta />» розуміється як кримінальне законодавство, з метою створення для особи гарантії, яка розглядатиметься як основоположне право, тобто ця особа не буде притягнута до відповідальності за дію чи бездіяльність, які не вважалися злочином відповідно до законодавства введеного в дію на момент його учинення, а буде застосоване покарання, закріплене в законі на момент скоєння порушення.
Крім того, навіть якщо вважати, що певні дії заборонені згідно із загальними принципами міжнародного права, але критики зазначають, що заборона в загальних принципах не призводить до криміналізації діяння і що норми міжнародного права також не передбачають конкретних покарань за порушення.
Для того, щоб врахувати цю критику, Статут, нещодавно створеного, Міжнародного кримінального суду передбачає систему, в якій злочин і покарання прямо закріплені у писаному праві, яке має застосовуватися лише до майбутніх справ.
Англійське загальне право
В англійському кримінальному у праві існують злочини, установлені (криміналізовані) загальним правом. Наприклад, вбивство досі вважається таким злочином, і воно не має законодавчого визначення. Акт про вбивство 1957 р. не містить визначення поняття «<meta />вбивство<meta />» (чи будь-якого іншого смертоносного злочину). Внаслідок цього можна було спостерігати захоплюючу історію визначення вбивства, що лишалося питанням загального права, яке стало предметом не менш як шістьох апеляцій до Палати Лордів протягом наступних 40 років [4].
Проблеми застосування
Одна з проблем пов'язана з правотворчими повноваженнями суддів у англо-американській традиції. Навіть у континентальних системах, які не допускають судової правотворчості, не завжди зрозуміло коли закінчується функція інтерпретації кримінального права і починається судова правотворчість.
У випадках універсальної юрисдикції
Інколи питання юрисдикції може суперечити цьому принципу. Наприклад, звичайне міжнародне право дозволяє кримінальне переслідування будь-якою країною (застосовуючи універсальну юрисдикцію), навіть якщо злочин не було скоєно на території країни де закон вважається порушеним. Схожий принцип проявлявся в останніх декадах стосовно трактування злочинів геноциду; і Резолюція Ради Безпеки ООН 1674[5] ще раз підтвердила положення параграфів 138 та 139 підсумковим документом Всесвітнього Саміту (2005) стосовно відповідальності за захист населення від геноциду, військових злочинів, етнічних чисток і злочинів проти народу, навіть якщо держава в якій населення здійснило напад не визнає ці напади як порушення внутрішнього законодавства. Проте, здається що універсальна юрисдикція не повинна бути істотно розширена до інших злочинів, щоб виконати Nulla poena sine lege.
Дивись також
• Зворотна дія нормативно-правового акту в часі
• Все що незаборонене є дозволене
• Геноцид як порушення внутрішнього закону
Примітки-посилання
- ↑ 1. Шахрам Дан За межами ретроактивності впровадження справедливості: Принцип законності в галузі міжнародного кримінального права, 99 журнал Кримінальне право і кримінологія 857 (2009).
- ↑ 2. Європейська конвенція з прав людини, стаття 7(1).
- ↑ 3. Римський статут Міжнародного кримінального суду, статті 22 і 23.
- ↑ 4. Генеральний прокурор В. Смітс [1961] A.C. 290; Гіам Генеральний прокурор [1975] A.C. 55; Регіна Цунігам [1982] A.C. 566; Регіна Молоні [1985] A.C. 905; Регіна Генкок [1986] A.C. 455; Регіна Вуллін [1998] 4 A11 E.R. 103 (H.L.)).
- ↑ Неприпустима назва. Вікіпедія (укр.). Процитовано 12 червня 2016.