Міністерство окупованих східних територій: відмінності між версіями

Перше місце перебування міністерства (1941—1942 &nbsp;рр.), будівлю споруджено для довоєнної [[Королівство Югославія|югославської]] місії в Німеччині, з 1995 там міститься Німецьке товариство зовнішньої політики</small>

[[Файл:Bundesarchiv Bild 146-1969-067-01, Kiew, Alfred Meyer, Erich Koch, Alfred Rosenberg.jpg|міні|250px|<small>Міністр Сходу Розенберг (у центрі) під час візиту в окупований Київ у червні 1942. Крайній праворуч &nbsp;— його заступник Альфред Маєр, між ними, наполовину прихований &nbsp;— райхскомісар України [[Еріх Кох]]</small>.]]

'''Райхсміністерство у справах окупованих східних територій''', '''Східне міністерство''' ({{lang-de|Reichsministerium für die besetzten Ostgebiete ''або'' Ostministerium}}) &nbsp;— вищий орган цивільної влади [[нацистська Німеччина|нацистської Німеччини]] на чолі з [[рейхсляйтер|райхсляйтеррайхсляйтером]]ом [[Альфред Розенберг|Альфредом Розенбергом]] для управління [[Німецька окупація СРСР|окупованими територіями СРСР]], створений на підставі наказу Гітлера «Про цивільне управління на окупованих східних територіях» від [[17 липня]] [[1941]].

Факт призначення [[рейхсміністр|райхсміністром]] окупованих східних земель Розенберга було оприлюднено тільки в листопаді 1941. Його постійним заступником був А. Маєр, представником при ставці фюрера &nbsp;— В. Кьоппен. Створенню Східного міністерства передувало призначення Розенберга уповноваженим «з питань Сходу» (квітень 1941). Коло повноважень міністерства і його відносини з іншими установами Третього Райху, а також концептуальні засади його політики визначалися наказами і розпорядженнями Гітлера, Розенберга, [[Герман Герінг|Герінга]], [[Вільгельм Кейтель|Кайтеля]] та ін., що було також відображено в інших документах щодо [[Україна у Другій світовій війні|окупаційного режиму на території України 1941—1944]] («Зелена папка», «Коричнева папка» тощо).

З відвоюванням [[Червона Армія|Червоною Армією]] території СРСР було ліквідовано [[райхскомісаріат]]и, евакуйовано їхній апарат і мобілізовано значну частину їхніх співробітників. Існування міністерства фактично припинилося ще восени 1944, але остаточно &nbsp;— у травні 1945, коли розпорядженням райхспрезидента [[Карл Деніц|Карла Дьоніца]] [[6 травня]] [[1945]] було скасовано посаду райхсміністра окупованих східних територій, а незабаром вже нечинне міністерство було офіційно розпущено разом з низкою інших [[Третій Райх|імперських]] міністерств.

* [[райхскомісаріат Остланд]] ([[райхскомісар]] &nbsp;— Гінріх Льозе), складовими частинами якого були:

# [[Білорутенія|генеральна округа Білорутенія]]

# [[генеральна округа Естонія]]

# [[генеральна округа Латвія]]

# [[генеральна округа Литва]]

* [[райхскомісаріат Україна]] (райхскомісар &nbsp;— [[Еріх Кох]]), складовими частинами якого були:

# [[генеральна округа Волинь-Поділля]]

# [[генеральна округа Дніпропетровськ]]

# [[генеральна округа Житомир]]

# [[генеральна округа Київ]]

# [[генеральна округа Миколаїв]]

# [[генеральна округа Таврія]]

Два райхскомісаріати складалися з генеральних округ (якими керували генеральні комісаріати), генеральні округи поділялися на [[округа|округи]] ([[гебітскомісар]]іати), а ті, своєю чергою, на [[район]]и. Інші три заплановані у складі міністерства райхскомісаріати ([[райхскомісаріат Московія|Московія]], [[райхскомісаріат Кавказ|Кавказ]] і [[райхскомісаріат Туркестан|Туркестан]]) створені не були, за винятком окремих служб, перш за все, поліційного апарату. Право призначати райхскомісарів залишалося за Гітлером.

Міністерський апарат складався з центральних служб у Берліні та низки структур на окупованих обширах. Основні структурні підрозділи міністерства розташовувалися в різних районах Берліна (загалом, за різними даними, від 35 до 55 адрес для різноманітних відділів), включаючи будівлю колишнього радянського посольства (В 8, [[Унтер-ден-Лінден]], 63) та колишню резиденцію литовської дипломатичної місії (В 35, Курфюрстенштрасе, 134). Кількість співробітників центрального апарату міністерства у Берліні, за даними А. Цельгубера, становила близько 1600 осіб і складалася з працівників інших служб Розенберга, наприклад, зовнішньополітичного відомства [[НСДАП]], а також інших міністерств і служб Третього Райху &nbsp;— [[рейхсканцелярія|райхсканцелярії]], [[Імперське міністерство економіки|міністерства економіки]], міністерства закордонних справ тощо. На місцях до складу службовців міністерства входили співробітники місцевого походження. Тривалий час міністерство оцінювалося як досить слабка, невпливова та недієва політична структура всупереч великому штату його співробітників і розгалуженій структурі. Станом на 1943 в його складі були 3 основні відділи з численними підвідділами і службами, кількість яких періодично змінювалася. Центральним був Головний відділ «Політика» (очолював [[Георг Лейббрандт|Г. Ляйббрандт]] (1941—43), пізніше &nbsp;— Г. Бергер). Він складався спочатку з 8-ох, потім &nbsp;— з 10-ох відділів, серед яких був відділ «Загальна політика» (основний керівник &nbsp;— О. Бройтігам (1941—44)), відділи, які відповідали за райхскомісаріати, відділи культурної політики, народностей і міграційної політики (переселення), преси і просвіти, молоді, жінок тощо. На початку 1943 з нього виокремився самостійний відділ пропаганди. Другий відділ міністерства (адміністративний): головний відділ «Управління» (керівник &nbsp;— Л. Рунте) складався з 6-ох відділів і 40-ка робочих груп та займався питаннями внутрішнього управління, фінансів, правової сфери, охорони здоров’яздоров'я, соціальної політики тощо. Третій відділ, під назвою «Економіка» («Господарство»), складався з груп і відділів з економічного управління, ціноутворення, матеріального забезпечення, продовольства, промисловості і транспорту. Частина служб міністерства не входила до складу цих трьох відділів і підпорядковувалася Розенбергу або його заступникові, наприклад, «Служба уповноваженого з особливих питань» та «Центральний відділ» (для управління міністерством).

При міністерстві існувала низка інших установ, приміром, Центр з вивчення Сходу, Центральна служба обліку та охорони культурних цінностей окупованих східних територій, т. &nbsp;зв. команда Штумпа (займалася збором відомостей про німецькі поселення на [[Південна Україна|Півдні України]] і [[Росія|Росії]]) тощо.