Дао де цзін: відмінності між версіями

Книга “Даодецзін” — це водночас і поема, що має струнку ритмічну організацію (що, зокрема, переконливо показав академік М.Й. Конрад), і поетико-філософський трактат. Наріжним каменем книги є ідея дао — “шляху”, на якому самі собою постають Небо і Земля, народжуються всі речі й світові стихії, від найменших часточок ці (气) до єдиного, тобто втілення світової цілісності, а на первісних стадіях космогонії — світового хаосу. За Лао-цзи, дао як загальне буття не має ні форми, ні образу; дао як світовий закон — це “безіменний початок неба і землі”. Зміни у світі відбуваються згідно з принципами природності (自然) і реалізуються в де (德) — проявах людської природи, підпорядкованої дао як першопричині, закону і непізнаваному абсолюту. Принцип “недіяння” (为无为, вей-у-вей ) у “Даодецзіні” — це аж ніяк не бездіяльність у нашому розумінні слова, а навпаки, такий спосіб життя, який узгоджений із закономірностями світового буття. Він повертає людину до природного гармонійного існування, допомагаючи осягнути суть речей. Наявні в “Даодецзіні” й посилання на фундаментальні поняття давньокитайської міфології інь (阴) та ян (阳), що походять із космогонічних уявлень: згідно з міфом, у безформному мороці народилися два духи (або двоє богів), що почали впорядковувати світ. Згодом вони розділились: ян став керувати небом, а інь — землею; завдяки цьому й відбулося становлення Всесвіту, світового ладу. Це фахова передмова до тексту з хрестоматії китайської літератури (від найдавніших часів до ІІІ ст. н.е.) / Упоряд. Н.В.Коломієць. — К.: ВПЦ “Київський університет”, 2008. — 256с.