Вікіпедія

Психологія: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
[перевірена версія][перевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Немає опису редагування
Немає опису редагування
Рядок 5:
''[[Психічне]]'' — філософська категорія, що відображає явища як людського, так і тваринного, навіть, рослинного світу. [[Зоопсихологія|Зоопсихологію]], яка досліджує явища [[елементарна психіка|елементарної психіки]], поведінки, пізнавальних процесів у тварин, відносять як до психологічних, так і до [[біологічні науки|біологічних наук]]. Коли йде мова про ''психіку [[людина|людини]]'', притаманні їй [[Психічні явища|явища]], слід пам'ятати, що вона структурно та якісно відмінна від своїх еволюційних попередниць.
 
'''Психологічне знання''' розвивалося з доісторичних часів в [[магія|магічній]] та [[міфологія|міфологічній]] традиціях. Вперше як галузь наукового знання психологія постає в [[філософія|філософських]] вченнях античних мислителів. У працях європейських, арабських філософів та медиків розроблялись такі питання: природа [[сприйняття]], [[структура психіки]], природа [[Афект (психологія)|афектів]], [[психосоматика]], процеси [[мислення]], природа [[сон|снів]] та марень, природа взаємин ([[любов]], [[дружба]], [[рідство]]) тощо. Досьогодні значний вплив на наукові уявлення про душу, психічний світ справляє розвиток суміжних наук (медицина, педагогіка) та людських практик (мистецтво, релігія, управління), які, в свою чергу, користуються досягненнями психології.<br/>
 
''Психічне'' (його природа, межі, принципи існування) все ще є ''terra incognita'' для наукового знання та постійно стає простором спекуляцій і містифікацій з боку шарлатанів. ''Психічне'' залишається також у фокусі уваги релігій, які стверджують його універсальність та примат відносно фізичного світу. ''Психічне'' є унікальною цариною, в якій живемо всі ми; незалежно від віку, статі, професії, освіти&nbsp;— кожен з нас є «психологом» на побутовому рівні.
 
Рядок 13 ⟶ 14:
[[Файл:Marko Marulic (Zagreb).jpg|міні|200пкс|Пам'ятник Маркові Марулічу в [[Загреб]]і]]
 
Слово ''психологія'' з'являється в XVI&nbsp;столітті<ref>[http://uk.wiktionary.org/wiki/психологія Психологія] // [[Вікісловник]]</ref>. Вперше вжите в назві книги, що не збереглась, але згадана в списку праць хорватського [[гуманізм|гуманіста]] [[Марко Маруліч|Марка Маруліча]] (1450–15241450—1524). Визнання термін зажив завдяки працям [[Кристіан Вольф|Кристіана Вольфа]] (1679–17541679—1754) ''Psychologia empirica'' та ''Psychologia rationalis'', згаданих у французькій Енциклопедії.<br/> Сьогодні, крім назви системи наукових знань, слово ''психологія'' та його похідні вживаються щодо широкого спектру побутових, професійних, соціальних явищ:
* в побуті ''психологією'' називають світ переживань, мотивів, взаємин, тобто те, що є предметом психологічної науки і описується категорією [[психічне]];
* навчальна дисципліна ''психологія'' викладається у всьому світі як майбутнім психологам, так і студентам суміжних дисциплін. В Україні з 1998 року психологія входить у навчальну програму [[середня школа|середньої школи]];
Рядок 29 ⟶ 30:
'''Психологія'''&nbsp;— наука про сукупність психологічних явищ та поведінку людини, вищих тварин, яка пояснюється на основі цих явищ<ref>''Немов Р. С.'' Психология. Словарь-справочник.&nbsp;— М.&nbsp;: ВЛАДОС-ПРЕСС, 2003.&nbsp;— Т. 2.&nbsp;— С. 150.</ref>.<br/>Отже, об'єктом науки є людина, істота наділена свідомістю та внутрішнім суб'єктивним світом (вивчення тваринної психіки належить, головне, біологічним наукам і в психології такі знання використовуються в якості матеріалу для порівняння).<br/> Найкоротшим визначенням предмету науки могло бути «психіка» або «психічне», однак це було б невірним, надто обширним. Категорія психічного розглядається філософською [[онтологія|онтологією]], а з такими продуктами психіки як людські стосунки, творчість мають справу соціологія та мистецтвознавство.<br/> Специфічним для психології є дослідження психічних явищ, які керують діяльностями та відносинами людини.
 
'''Базовими [[категорія]]ми''' вітчизняної психології (за визначенням [[Петровський Артур Володимирович|Петровського]] та [[Ярошевський Михайло Григорович|Ярошевського]]<ref>''Петровский А. В., М.&nbsp;Г.&nbsp;Ярошевский М. Г.'' [http://psylib.org.ua/books/petya01/index.htm Основы теоретической психологии]. &nbsp;— М.&nbsp;: ИНФРА-М, 1998.</ref>) є:
* [[образ]]; образ стає змістом психічних процесів, саме система образів формує свідомість;
* [[дія]]; дії єдині за метою в сукупності складають діяльність; пов'язані поняття: [[поведінка]], [[реакція]];
Рядок 69 ⟶ 70:
 
Прийнято говорити про історію психології в контексті західної культури, хоча наукова думка арабського світу, Індії, Східної Азії має свої давні традиції та безсумнівні досягнення в теорії та практиках психічної діяльності.<br/>
Існує декілька підходів щодо періодизації розвитку психології<ref>[http://www.info-library.com.ua/books-book-113.html Загальна психологія.] Навчальний посібник / Варій М. Й.&nbsp;— 2-ге вид., випр. і доп.&nbsp;— К.&nbsp;: «Центр учбової літератури», 2007.&nbsp;— 968 c.&nbsp;— Розділ 1.1.</ref>. Як наука, в сучасному ''[[позитивізм|позитивістському]]'' значенні слова, сформувалась наприкінці XIX ст, коли у 1879 році почала роботу заснована [[Вільгельм Вундт|В. Вундтом]] (1832–19201832—1920) в [[Лейпциг]]у лабораторія експериментальної психології. З названої точки зору, дослідження минулих тисячоліть є «передісторією науки».<br/>
Вітчизняна традиція в цьому питанні відміна від західної. [[Ярошевський Михайло Григорович|М.&nbsp;Г.&nbsp;Ярошевський]]&nbsp;(1915–20011915—2001), [[Роменець Володимир Андрійович|В.&nbsp;А.&nbsp;Роменець]]&nbsp;(1926–19981926—1998) та інші історики психології воліють бачити свій предмет в ширших часових рамках, тому їх праці носять назви ''«Історія психології стародавнього світу і середніх віків», «Історія психології епохи Відродження»'' тощо.
 
Отже, перші вчення та практики психічної діяльності виникали в доісторичні часи, в рамках магічної традиції та анімістичних культів. Впродовж тисячоліть люди мислили психічні явища як прояв [[душа|душі]], складової людської істоти, яка керує тілом. Такий погляд притаманний сучасним релігійним та ідеалістичним течіям, які проголошують душу нематеріальною сутністю людини.
Рядок 79 ⟶ 80:
В [[античність|античну добу]] психологія виникла й розвивалася як вчення про «душу». Перші [[давньогрецькі філософи]] дотримувалися [[Матеріалізм|матеріалістичних поглядів]] на природу [[душа|душі]].
 
[[Геракліт]] (близько 540–480540—480&nbsp;рр. до н.&nbsp;е.) вчив, що «душа» матеріальна і являє собою одне з минущих станів вічно рухомої і вічно мінливої першооснови матеріального [[буття]]&nbsp;— [[Вогонь|вогню]].
 
[[Демокрит]] (близько 460–370460—370&nbsp;рр. до н.&nbsp;е.) вважав, що "жива істота відрізняється від неживої головним чином двома властивостями&nbsp;— [[рух]]ом і [[відчуття]]м. Він стверджував тому, що «[[душа]] є рухливе начало», «є особливого роду вогонь і теплота» і складається з кулястих, вогняних, легко рухливих [[атом]]ів&nbsp;— найдрібніших, неподільних часток матерії. На відміну від [[Геракліт]]а він заперечував безсмертя «[[душа|душі]]»: «душа,&nbsp;— вчив він,&nbsp;— смертна, вона знищується разом з тілом».▼
 
Згідно з ученням [[Лукрецій|Лукреція]], «душу» людини не можна розглядати як щось безтілесне: таке твердження невірне, оскільки безтілесною може бути тільки одна порожнеча: усе ж інше складається з матеріальних [[атом]]ів. Джерелом пізнання є чуттєвий вплив речей на тілесну «[[душа|душу]]» людини. При цьому не всяка зовнішня дія викликає [[відчуття]]: для цього вона повинна досягти певної сили.
▲[[Демокрит]] (близько 460–370&nbsp;рр. до н.&nbsp;е.) вважав, що "жива істота відрізняється від неживої головним чином двома властивостями&nbsp;— [[рух]]ом і [[відчуття]]м. Він стверджував тому, що «[[душа]] є рухливе начало», «є особливого роду вогонь і теплота» і складається з кулястих, вогняних, легко рухливих [[атом]]ів&nbsp;— найдрібніших, неподільних часток матерії. На відміну від [[Геракліт]]а він заперечував безсмертя «[[душа|душі]]»: «душа,&nbsp;— вчив він,&nbsp;— смертна, вона знищується разом з тілом».
 
Згідно з ученням [[Лукрецій|Лукреція]], «душу» людини не можна розглядати як щось безтілесне: таке твердження невірне, оскільки безтілесною може бути тільки одна порожнеча: усе ж інше складається з матеріальних [[атом]]ів. Джерелом пізнання є чуттєвий вплив речей на тілесну «[[душа|душу]]» людини. При цьому не всяка зовнішня дія викликає [[відчуття]]: для цього вона повинна досягти певної сили.<br/>Наприклад, процес сприйняття він розглядає так: від зовнішніх предметів відокремлюються матеріальні, дуже малі за величиною [[ейдос]]и, які впливають на [[органи чуття]], а через них і на більш глибокі частини «[[душа|душі]]». В результаті цього людина і отримує [[образ]] предмета який на неї впливає. У процесі сприйняття постійно відбувається уточнення та звірка відповідно до безперервних впливів від зовнішніх предметів. Ці матеріальні образи, отримані «душею», зберігаються після припинення сприйняття, причому образи подібних речей як би накладаються один на інший, їх індивідуальні особливості при цьому стираються, вони набувають загального характеру, перетворюючись на [[поняття|поняття речей]].
 
Поряд з [[Матеріалізм|матеріалістичним]] в античній філософії виник і набув розвитку [[ідеалізм|ідеалістичний напрям]] у поглядах на природу «душі».
 
Найяскравішим виразником [[ідеалізм]]у в давньогрецькій філософії був [[Платон]] (427–347427—347&nbsp;рр. до н.&nbsp;е.). Він вчив, що душа людини нематеріальна і за своєю природою є ні чим іншим, як «ідеєю»&nbsp;— безсмертною духовною сутністю, тільки на час земного життя вона з'єднуються з тілом. Душа абсолютно відмінна від тіла і міститься в ньому, як у темниці. До свого втілення «душа» живе в особливому занебесному «світі ідей», куди вона і повертаються після земного існування. За вченням [[Платон]]а, світ ідей, в протилежність світу речей, являє собою справжню реальність, речі ж є лише смутними відображеннями ідей.
 
На противагу [[Платон]]у [[Аристотель]] (4 століття до н.&nbsp;е.) стверджував, що «душа» людини, будучи нематеріальною, нерозривно пов'язана з тілом. [[Аристотель]] розглядав «душу» ідеалістично, як «форму», в яку втілюється матерія в людині. Тіло людини, будучи матеріальним, являє собою лише пасивне начало. Саме по собі воно ніяк і нічим не може себе проявити. Активним началом людини є його «душа», яка управляє всіма життєвими проявами тіла: без «душі» тіло не могло б існувати, і в ньому не могли б виникнути ніякі процеси.
Рядок 109 ⟶ 112:
Нова епоха, [[Відродження]], руйнує деякі [[соціальний інститут|інститути]] середньовічного суспільства, які утискали людську особистість (цехова, феодальна структура), а перш за все, вносить зміни в педагогічну практику, що доти базувалась на [[схоластика|схоластичній]] традиції та підносить інтерес до античного спадку.
 
На межі XV–XVIXV—XVI&nbsp;ст. вперше у друці з'являється слово «Психологія» в працях відомого магдебурзького професора філософії Р. Гокленіуса і його учня О. Гасмана.
 
==== Новий час ====
Рядок 115 ⟶ 118:
За [[Новий час|Нового часу]] психологія продовжує свій розвиток у межах філософських систем [[Рене Декарт]]а, [[Лейбніц]]а, [[Локк]]а, [[Ґартлі]] та інших. Для цього періоду характерним є проникнення в гуманітарне знання концепцій та законів природничих наук.<br/>На українських теренах вивчення психології розгортається в [[Києво-Могилянська академія (1659—1817)|Києво-Могилянській Академії]]. Курс цієї науки читав [[Ґізель Інокентій|І. Ґізель]] (1600-83), професори Академії [[Баранович Лазар|Л. Баранович]] (1620-93) та Й. Ґалятовський († 1688) приділяли їй увагу в своїх творах, спираючись на філософію Арістотеля в її схоластичній інтерпретації. У 1868 році [[Климентій Миколайович Ганкевич]] видав перший підручник «Психологія», а в 1874&nbsp;— «Короткий нарис психології для ужитку в школах середніх». Климентій Ганкевич викладав психологію у Чернівецькому університеті і в нього навчався Іван Франко, щоб докінчити студії перервані арештом. У Львові Іван Франко навчався у ще одного відомого психолога&nbsp;— Юліана Охоровича, котрий у 1889 році організував Перший Міжнародний Конгрес Психологів.
 
Досягненнями періоду XVII–XVIIIXVII—XVIII ст можна вважати:
* вчення про [[рефлексія|рефлексію]] та [[Рефлекс (біологія)|рефлекс]], першу модель [[нервова система|нервової системи]], постановку питання про [[свідомість]] як предмет психологічної науки ([[Декарт]]);
* теорії [[емоції|емоцій]], [[свобода|свободи]] та вчення про людину як цілісну істоту ([[Спіноза]]);
Рядок 125 ⟶ 128:
Філософський [[емпіризм]] XVIII&nbsp;ст. проголосив ''дійсним'' лиш те, що дане у безпосередньому чуттєвому досвіді. Така установка змушувала шукати об'єктивні основи психічних процесів, а в методологічному плані&nbsp;— відступити від звичного [[споглядання]] на користь [[експеримент]]ів.
 
Лікар Кабаніс (1757–18081757—1808), [[Іржи Прохазка]], Ф. Мажанді і Ч. Белл (див. [[Белла-Мажанді закон]]), Франц Галль (1758–18291758—1829), фізіолог [[Йоганес Мюллер]] (1801–18581801—1858) проводили перші анатомо-фізіологічні та експериментальні дослідження нервової системи. Ними з'ясовані особливості будови та функціонування рефлекторної дуги, головного та спинного мозку. Зроблений ними висновок про локалізацію перебігу психічних процесів у головному мозку живого організму залишається незаперечним до сьогодні.
 
Впродовж XVIII–XIXXVIII—XIX століть активний розвиток дістала асоціативна психологія, [[Асоціація (психологія)|асоціація]] розглядалась у механістичному значенні як сполучення, з'єднання елементів в єдине ціле. [[Асоціативна психологія]] у свій спосіб прагнула побудови об'єктивного методу. Її представник, [[Джон Стюарт Мілль]] (1806–18731806—1873) сподівався створити щось на кшталт таблиці душевних елементів: відчуттів, думок та мотивів,- а плодами їх комбінування уявляв усю сукупність психічних явищ. Крім того, він запропонував концепцію психологізму, згідно з якою всі явища культури та громадського життя (виховання, право, політика, мистецтво тощо) мають розглядатись крізь призму психологічних законів. Психологія в рамках його вчення виступила як самостійна галузь наукового знання.
 
=== Розвиток психології наприкінці XIX&nbsp;— на початку XX&nbsp;ст. ===
Рядок 254 ⟶ 257:
 
== Посилання ==
* [http://www.pharmencyclopedia.com.ua/article/6177/psixologiya ПСИХОЛОГІЯ] //[[Фармацевтична енциклопедія]]
* [http://psylib.kiev.ua «Киевский Фонд содействия развитию психической культуры»&nbsp;— в каталозі першоджерела від Арістотеля до сучасності]
* [http://www.psyworld.info Світ психології. Корисна інформація та online тестування]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Психологія