Леон Блюм: відмінності між версіями
[неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Немає опису редагування |
Немає опису редагування |
||
Рядок 39:
| сайт =
}}
'''Леон Блюм''' ({{lang-fr|Léon Blum}};
== Діяльність у лавах СФІО (1920-ті рр.) ==
Рядок 50:
[[1928]] року він став головою Соціалістичної партії. Продовжив політику зближення з радикалами, що виявилось у відновленні коаліції «Картелю лівих» у [[1932]]–[[1934]].
Після 1934 бере активну участь у створенні [[Народний фронт (Франція)|Народного фронту]] з комуністами та радикалами. Спільно з [[Едуар Даладьє|Едуаром Даладьє]] та [[Моріс Торез|Морісом Торезом]] взяв участь у спільному вічі трьох політичних сил, присвяченому перемозі лівих і лівоцентристських сил на муніципальних виборах 1935. Фактично демонстрація 14 липня 1935 р. символізувала створення Народного фронту<ref>''Смирнов В. П.'' Франция в ХХ веке. — М.: Дрофа, 2001. — С.
== На чолі уряду Франції (
Парламентські вибори [[26 квітня]] — [[3 травня]] [[1936]] завершились перемогою соціалістів і Народного фронту взагалі. За підсумками виборів, формування уряду було доручено 64-річному Леонові Блюму як лідеру найбільшої парламентської фракції. Соціалісти погодились (вдруге після часів Першої світової війни) ввійти до складу кабінету, сформованого 4 червня 1936 р.<ref>''Смирнов В. П.'' Франция в ХХ веке. — М.: Дрофа, 2001. — С. 128.</ref>.
Відповідно до програми Народного фронту, уряд Блюма здійснив серію важливих кроків. Було заборонено [[фашизм|фашистські]] ліги та їх воєнізовані загони. Були амністовані учасники антифашистських демонстрацій. Уряд провів соціальні реформи, зокрема, ухвалив закони про 40-годинний робочий тиждень, оплачувані відпустки та колективні договори. Значно посилився вплив держави на економіку Франції: Французький банк поставили під державний контроль, були частково націоналізовані військова промисловість та залізниці<ref>''Смирнов В. П.'' Новейшая история Франции. — М., 1979. — С.
Під час [[Громадянська війна в Іспанії|Громадянської війни в Іспанії]] уряд під проводом Блюма ініціював «політику невтручання» та створення Міжнародного комітету з питань невтручання у справи Іспанії.
У червні [[1937]] уряд Блюму пішов у відставку через провал свого законопроекту про підвищення податків і контроль за фінансовими операціями за кордоном<ref>''Смирнов В. П.'' Франция в ХХ веке. — М.: Дрофа, 2001. — С.
== Повоєнна діяльність ==
Повернувшись із німецького концтабору на Батьківщину, активно долучився до політичної боротьби. У СФІО підтримував течію, що виступала за соціал-демократичну трансформацію партії та розрив із марксизмом. Виступаючи [[20 травня]] [[1945]] року під час конференції секретарів федерації СФІО, так визначив нову ідеологію партії: «Зберігати й розширювати права людської особистості в суспільстві, повністю підпорядкованому інтересам колективного блага, — це формула самого соціалізму. Саме вона міститься в цих двох словах: „соціал-демократія“, які поєднані не випадково. Це є тим синтезом, який [[Жан Жорес|Жорес]] протягом всього свого життя намагався здійснити між головними положеннями марксистської критики та старими принципами революції 1789 р.»<ref>''Сироткин В. Г.'' История Франции: Пятая республика. — М., 1989. — С. 61.</ref>
В грудні 1946 — січні 1947 — був головою однопартійного соціалістичного уряду меншості. Саме в цей період Франція розпочала війну в Індокитаї. Леон Блюм в цей час висунув на противагу тоталітарному комунізму ідею демократичного чи гуманістичного соціалізму, що відкидала [[Диктатура пролетаріату|диктатуру пролетаріату]]. Блюм заперечував класовий характер французької демократії та закликав підтримувати союзницькі відносини з Великою Британією та США<ref>''Смирнов В. П.'' Новейшая история Франции. — М., 1979. — С.
Після розколу трипартійної коаліції соціалісти з ініціативи своїх лідерів Блюма та [[Гі Молле|Ґі Молле]] спільно з МРП та радикалами утворили коаліцію «третьої сили». Вона, за їх словами, повинна була боротись проти подвійної небезпеки: комуністів і [[Шарль де Голль|ґоллістів]]. Блюм пропонував поширити ідею «третьої сили» також на зовнішню політику, зібравши під своїми знаменитих французів, які не бажають ні американізації, ні радянізації<ref>''Макаренкова Е. М.'' Французская социалистическая партия в годы IV Республики. — М., 1973. — С. 75, 79.</ref>.
|