Джованні Боккаччо: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Немає опису редагування |
|||
Рядок 41:
=== Твори народною мовою ===
До ранніх творів Боккаччо (неаполітанського періоду) належать: поеми «Філострато» (бл. 1335), «Тезеїда» (бл. 1339-41), роман «Філоколо» (бл. 1336-38), написані на основі сюжетів середньовічних романів. Пізніші твори (Флорентійського періоду): «Ф'єзоланські німфи» (1345), навіяні «Метаморфозами» Овідія, «Амето», і повість «Ф'яметта» (1343). Вершина творчості Боккаччо — «Декамерон».
Італійською мовою ним написані «Тезеїда» («La Teseide», перше видання, Феррара, 1475), перша спроба романтичного епосу в октавах; «Любовна візія» («Amorosa visione»); «Філоколо» («Filocolo»), роман, в якому сюжет запозичений зі старофранцузського роману «[[Флуар і Бланшфлор]]»; «Ф'яметта» («L'amorosa Fiammetta», Падуя, 1472), зворушлива історія душевних страждань покинутої Ф'яметти;
«Ameto» (Венеція, 1477) — пасторальний роман у прозі й віршах; «Філострато» («Il Filostrato», видання 1480), поема в октавах про історію кохання Троїла і Крессиди; «Il corbaccio про labirinto d'amore» (Флоренція, 1487) — їдкий памфлет про жінок («Корбаччо») (1354–1355, опублікований 1487 року). === Декамерон ===
Головним твором Боккаччо, що обезсмертив його ім'я, був його прославлений та ославлений «Декамерон» (10-денні розповіді) — збірка 100 повістей, розказаних товариством з 7 паній і 3 чоловіків, які під час чуми переселилися до села і там гаяли час цими розповідями. «Декамерон» написаний частково в Неаполі, частково у Флоренції. Сюжети Боккаччо запозичував або зі старофранцузських [[фабліо]] («Fabliaux»), або зі збірки «Cento novelle antiche», а також з сучасних для поета подій. Оповіді написані витонченою, легкою мовою, вражаючим багатством та добором слів та виразів. Усі оповіді дихають життєвою правдою й строкатістю життя. Боккаччо використовував цілий набір схем і прийомів. Він зобразив людей усіх станів, будь-якого віку й характеру, пригоди найрізноманітніші, починаючи від найвеселіших і найкумедніших й закінчуючи найтрагічнішими й найзворушливішими.
«Декамерон» перекладений ледь не всіма мовами світу (класичний український переклад Миколи Лукаша), з нього черпали багато письменників, й чи не найбільше [[Шекспір]]. У французькій літературі традиції Боккаччо розвинула [[Маргарита Наваррська]], створивши свій шедевр, близький за стилем й перейнятий гуманістичним духом французької культури й неоплатонізму — «[[Гептамерон]]». Говорячи про вплив Боккаччо на європейську літературу, варто згадати й [[Рабле]] та його роман «[[Гаргантюа й Пантагрюель]]».
=== Латинські твори ===
Боккаччо — автор ряду історичних і міфологічних творів латинською мовою. Серед них енциклопедична праця «Генеалогія поганських богів» в 15 книгах
=== Боккаччо про Данте ===
Джованні Боккаччо присвятив Данте два своїх твори італійською мовою — «Малий трактат на хвалу Данте» («Trattatello in laude di Dante»; точна назва — «Origine vita е costumi di Dante Alighieri», перша редакція — 1352, третя — до 1372) і незавершений цикл лекцій про «Божественну Комедію».
Перший твір містить біографію великого поета, щоправда, більш схожу на роман і апологію, ніж на історію; другий твір є коментарем «Божественної комедії», доведеним лише до початку 17-ої пісні «Пекла».
| |||