Вікіпедія

Едвард Елгар: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
(Переглянути усі неперевірені зміни)
[перевірена версія][неперевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
м Виконується заміна шаблонів "Не перекладено"; косметичні зміни
Виправлено прізвище Еглар на Елгар. Виправлено неправильно вжите слово "невдовзі" на "незадовго"
Рядок 3:
 
== Біографія ==
[[Файл:Elgar-birthplace.jpg|thumb|Будинок, в якому народився Едвард Елгар; нині [[Будинок-музей Еглара|Будинок-музей Елгара]].]]
 
=== Ранні роки ===
Едвард Елгар народився в [[Англія|Англії]] у невеличкому селищі {{Не перекладено|Бродхіт|Нижній Бродхіт|en|Broadheath, Worcestershire}} на околиці [[Вустер]]а. Його батько, Вільям Генрі Елгар ({{lang-en|William Henry Elgar}}, 1821–1906), виріс у [[Дувр]]і і був відданий на навчання до лондонського музичного видавця. У 1841 році Вільям переїхав до Вустера, де працював настроювачем фортепіано, а також відкрив власну крамницю з продажу нот і музичних інструментів<ref name=dnb>Kennedy, Michael, [http://www.oxforddnb.com/view/article/32988 «Elgar, Sir Edward William, baronet (1857–1934)».] ''Oxford Dictionary of National Biography'', Oxford University Press, 2004. Retrieved 22 April 2010 {{subscription}}.</ref>. У 1848 році він одружився з Енн Грінінг ({{lang-en|Ann Greening}}, 1822–1902), дочкою сільського робітника<ref name=grove>McVeagh, Diana, [http://www.oxfordmusiconline.com/subscriber/article/grove/music/08709?q=elgar&search=quick&pos=1&_start=1#firsthit «Elgar, Edward».] ''Grove Music Online''. Retrieved 20 April 2010 {{subscription}}</ref>. У родині Едвард був четвертим з семи дітей. Енн ЕгларЕлгар перейшла у католицьку віру невдовзінезадовго до народження Елгара, і він був хрещений й виховувався як католик, чого не схвалював його батько. Вільям Елгар професійно володів скрипкою і обіймав посаду органіста у католицькій церкві Святого Георга у Вустері з 1846 по 1885 рік. З його ініціативи меси [[Луїджі Керубіні|Керубіні]] і [[Йоганн Непомук Гуммель|Гуммеля]] вперше прозвучали на {{Не перекладено|Фестиваль трьох хорів|Фестивалі трьох хорів|en|Three Choirs Festival}} у виконанні оркестру, в якому він грав на скрипці<ref name=mt00>«Edward Elgar», ''The Musical Times'', 1 October 1900, pp. 641-48</ref>. Всі діти Вільяма отримали музичну освіту. До восьми років Едвард вже вчився грі на фортепіано і скрипці, а його батько, який настроював фортепіано у багатьох знатних домах [[Вустершир]]а, іноді брав його з собою, даючи можливість показати своє вміння перед важливими місцевими особами<ref name=dnb/>.
[[Файл:William-and-Ann-Elgar.jpg|thumb|left|Батьки Едварда Елгара, Вільям і Енн Елгар]]
 
Мати Елгара цікавилась мистецтвом і сприяла його музичному розвитку<ref name=grove/>. Від неї Елгар перейняв вимогливий смак <!--discerning taste, схильність--> до літератури і пристрасну любов до сільської місцевості<ref>Moore (1984), p. 11 and Kennedy (ODNB)</ref>. Його друг і біограф В.&nbsp;Г.&nbsp;«Біллі» Рід ({{lang-en|W. H. "Billy" Reed}}) писав, що вплив середовища, яке оточувало Елгара у ранні роки, «поширювався на всю його роботу і надав всьому його життю витонченої, проте від того не менш правдивої і стійкої англійської якості»<ref>Reed, p. 1 ({{lang-en|"permeated all his work and gave to his whole life that subtle but none the less true and sturdy English quality."}})</ref>. Едвард почав писати музику у ранньому віці; для п'єси написаної і поставленої дітьми Елгар у віці десяти років, він написав музику, яку сорок років по тому лише з невеликими змінами заново аранжував як сюїту для оркестру під назвою «The Wand of Youth»<ref name=grove/>.
 
У п'ятнадцять років Елгар завершив загальну освіту у Літтлтонській школі поблизу Вустера. Проте, окрім уроків фортепіано і скрипки у місцевих педагогів, його єдиною формальною музичною освітою були уроки скрипки у [[Адольф Полліцер|Адольфа Полліцера]], які він відвідував під час коротких поїздок до Лондона у 1877–1978 роках. ЕгларЕлгар говорив: «вперше музику вивчав у [[Вустерський кафедральний собор|соборі]] … з книжок, взятих у музичній бібліотеці, коли мені було вісім, дев'ять або десять»<ref name=ODNBquote>''Процитовано'' Kennedy (ODNB): «my first music was learnt in the Cathedral … from books borrowed from the music library, when I was eight, nine or ten.»</ref>. Він самотужки опрацьовував керівництва з гри на органі і вивчав всі книги з [[Теорія музики|теорії музики]], які міг знайти. Пізніше він відзначав, що найкориснішими для нього виявились статті [[Х'юберт Перрі|Х'юберта Перрі]] у [[Музичний словник Гроува|Музичному словнику Гроува]]<ref>Reed, p. 11</ref>. Елгар сподівався продовжити музичну освіту в Німеччині у [[Лейпцизька консерваторія|Лейпцизькій консерваторії]], і навіть почав вивчати німецьку мову, однак у батька не було фінансових можливостей відправити сина на навчання. Роками пізніше в журналі ''The Musical Times'' у короткій біографії композитора була висловлена думка, що невдача із навчанням у Лейпцигу врешті стала сприятливою для музичного розвитку Елгара: «Таким чином перспективний композитор уникнув впливу догматизму університету»<ref>«Edward Elgar», ''The Musical Times'', 1 October 1900, pp. 641-48: {{lang-en|«Thus the budding composer escaped the dogmatism of the schools.»}}</ref>. Ти не менш, для нього було розчаруванням після завершення школи у 1872 році відправитись не до Лейпцигу, а на роботу клерком до офісу місцевого солісітора. Не знайшовши офісну кар'єру для себе близькою, у прагненні реалізувати себе він звертався не тільки до музики, а й до літератури, ставши ненаситним читачем. Приблизно до цього часу відносяться його перші публічні виступи як скрипаля і органіста<ref>Moore (1984), pp. 57 and 67</ref>.
 
Через декілька місяців Елгар залишив роботу у солісітора, щоб розпочати музичну кар'єру; спершу він давав уроки фортепіано і скрипки і зрідка працював у батьківській крамниці<ref name=dnb/>. Разом з батьком, він був активним членом Вустерського клубу хорового співу&nbsp;— акомпанував співакам граючи на скрипці, писав і аранжував твори, а також вперше виступив в якості диригента. Полліцер був переконаний, що як скрипаль Елраг мав потенціал, щоб стати провідним солістом країни<ref>«Edward Elgar», ''[[The Guardian|The Manchester Guardian]]'', 24 February 1934, p. 16</ref>, але сам Елгар, коли почув віртуозну гру на концертах у Лондоні, відчув, що його грі на скрипці бракує достатньої глибини і відкинув амбіції стати солістом<ref name=dnb/>. У 22 роки він став диригентом музичного ансамблю при Вустерському притулку для божевільних ({{lang-en|Worcester and County Lunatic Asylum}}) у Павіку, що за 5&nbsp;км від Вустера<ref name=mt00/>. Ансамбль складався з пікколо, флейти, кларнету, двох корнетів, евфоніуму, трьох чи чотирьох перших і такої ж кількості других скрипок, до яких долучались альт, віолончель, контрабас і фортепіано<ref>Young (1973), p. 47</ref>. ЕгларЕлгар репетирував з музикантами, писав і аранжував їх музику, включаючи [[Кадриль|кадрилі]] і польки, для такого незвичайного поєднання інструментів. Журнал ''The Musical Times'' писав: «Цей практичний досвід виявився дуже цінним для молодого музиканта … він отримав практичні знання про можливості різних інструментів. … Таким чином він тісно знайомився із відтінками тембрів, тонкощами цих та багатьох інших інструментів»<ref>«Edward Elgar», The Musical Times, 1 October 1900, pp. 641-48: {{lang-en|«This practical experience proved to be of the greatest value to the young musician. ... He acquired a practical knowledge of the capabilities of these different instruments. ... He thereby got to know intimately the tone colour, the ins and outs of these and many other instruments.»}}</ref>. Обіймаючи посаду в ансамблі протягом п'яти років, до 1879 року, він приїжджав до Павіка раз на тиждень<ref name=dnb/>. Іншою роботою на початку його кар'єри була посада професора скрипки у Вустреському коледжі для сліпих ({{lang-en|Worcester College for the Blind Sons of Gentlemen}})<ref name=mt00/>.
 
Незважаючи на скоріше замкнений характер, Елгар мав успіх у музичних колах Вустера<ref name=grove/>. Він грав на скрипці на фестивалях Вустера і Бірмінгема, великим досвідом для нього стало виконання [[Симфонія № 6 (Дворжак)|шостої симфонії]] і [[Стабат Матер|«Стабат Матера»]] [[Антонін Леопольд Дворжак|Антоніна Дворжака]] під керівництвом самого композитора<ref name=maine>Maine, Basil, [http://www.oxforddnb.com/view/olddnb/32988 «Elgar, Sir Edward William»], ''Oxford Dictionary of National Biography'' archive, Oxford University Press, 1949. Retrieved 20 April 2010 {{subscription}}.</ref>. Елгар регулярно грав на фаготі у духовому квінтеті разом зі своїм братом Франком, гобоїстом (і диригентом, який керував власним духовим колективом)<ref name=mt00/>. Для квінтету він аранжував багато п'єс [[Вольфґанґ Амадей Моцарт|Моцарта]], [[Людвіг ван Бетховен|Бетховена]], [[Йозеф Гайдн|Гайдна]] та інших авторів, удосконалюючи майстерність<ref name=mt00/>.
Рядок 20:
Під час першої подорожі закордон Елгар побував у Парижі у 1880 році, і в Лейпцигу у 1882 році. Він мав можливість послухати гру [[Каміль Сен-Санс|Сен-Санса]] на органі у [[Церква Сен-Мадлен (Париж)|Сен-Мадлен]] і відвідував концерти найкращих оркестрів. У 1882 році Елгар писав: «Я отримав чималу порцію [[Роберт Шуман|Шумана]] (мій ідеал!), [[Йоганнес Брамс|Брамса]], [[Рубінштейн Антон Григорович|Рубінштейна]] і [[Ріхард Вагнер|Вагнера]], тому не маю причин бути незадоволеним»<ref name=ODNBquote2>''Процитовано'' за Kennedy (ODNB):{{lang-en|"I got pretty well got dosed with Schumann (my ideal!), Brahms, Rubinstein & Wagner, so had no cause to complain."}}</ref>. У Лейпцигу він зустрівся зі своєю подругою Еленою Вівер (''Helen Weaver''), яка навчалась у консерваторії. Влітку 1883 року вони заручились, проте заручини були розірвані з невідомих причин наступного року<ref name=dnb/>. Елгар був дуже засмучений, і можливо деякі романтичні твори, написані ним пізніше, були певним чином присвячені Елені та почуттям до неї. Протягом життя Елгара часто надихали жінки, з якими він мав дружні стосунки. Наступними його музами були Марі Лігон (''Mary Lygon''), Дора Пенні (''Dora Penny''), Джулія Вортінгтон (''Julia Worthington''), Еліс Стюарт Вортлі (''Alice Stuart Wortley''), а у похилому віці його підбадьорювала дружба з Верою Хокман (''Vera Hockman'')<ref>Moore (1984), pp. 96, 264, 348, 512, 574, and 811</ref>.
 
У 1883 році ЕгларЕлгар, як постійний член оркестру зимового концертного сезону В.&nbsp;К.&nbsp;Стоклі (''W. C. Stockley'') в [[Бірмінгем]]і, брав участь у виконанні одного зі своїх перших творів для повного оркестру&nbsp;— «Sérénade mauresque». Стоклі, який пропонував Елгару диригувати п'єсою, пізніше розповідав, що «він відмовився, і потім наполягав на тому, щоб грати свою п'єсу в складі оркестру. Врешті, він виступив на сцені граючи на скрипці і отримав у винагороду справжні щирі оплески слухачів»<ref>''Процитовано'' за «Edward Elgar», ''[[The Musical Times]]'', 1 October 1900, pp. 641-48: "he declined, and, further, insisted upon playing in his place in the orchestra. The consequence was that he had to appear, fiddle in hand, to acknowledge the genuine and hearty applause of the audience.</ref>. Він часто приїздив до Лондона, де робив спроби опублікувати свої роботи, але цей період його життя здебільшого позначався розчаруваннями і браком грошей. В квітні 1884 року він писав другові: «Мої перспективи безнадійні як ніколи … Я маю достатньо енергії, тому іноді роблю висновок, що мені бракує здібностей. … У мене немає грошей&nbsp;— ані цента»<ref>Kennedy (1987), p. 15: {{lang-en|«My prospects are about as hopeless as ever … I am not wanting in energy I think, so sometimes I conclude that 'tis want of ability. … I have no money&nbsp;— not a cent»}}</ref> Декілька років він асистував батьку, Вільяму Елгару, як органіст у церкві Святого Георгія у Вустері, а з 1885 року, замінивши його, працював тут ще чотири роки. У цей період він написав свої перші літургійні твори у католицькій традиції, починаючи з трьох [[мотет]]ів для чотириголосного хору&nbsp;— ''Ave Verum Corpus'', ''Ave Maria'' і ''Ave Maris Stella'' (Op. 2, 1887), за якими послідував ''Ecce sacerdos magnus'' для виходу єпископа на офіційному візиті до церкви Святого Георгія у 1888 році; всі ці чотири твори залишаються у репертуарі церковних хорів.
 
=== Шлюб ===
Рядок 55:
Елгар був посвячений у лицарі у 1904 році, а у 1911 став членом [[Орден Заслуг (Велика Британія)|Ордену Заслуг]]. У 1920 році він отримав Хрест командора бельгійського [[Орден Корони (Бельгія)|Ордену Корони]], у 1924 році був призначений [[Майстер королівської музики|Майстром королівської музики]]. Наступного року отримав золоту медаль Королівського філармонічного товариства, а у 1928 році став кавалером Ордену королеви Вікторії 2-го ступеня. Між 1900 і 1931 роками Елгар отримав почесні звання від університетів [[Кембриджський університет|Кембриджа]], [[Даремський університет|Дарема]], [[Університет Лідса|Лідса]], [[Оксфордський університет|Оксфорда]], [[Єльський університет|Єля]] (США), [[Абердинський університет|Абердина]], [[Університет Піттсбурга|Західної Пенсильванії]] (США), [[Бірмінгемський університет|Бірмінгема]] і [[Лондонський університет|Лондона]]. Серед іноземних академій, членом яких він став, були [[Національна академія Санта-Чечілія]] (Рим), Академія реального інституту музики (Флоренція), Академія витончених мистецтв (Париж), [[Інститут Франції]] і Американська академія мистецтв. У 1931 році він Елгар був піднесений у баронети Бродхіта графства [[Вустершир]]<ref>{{London Gazette |issue=33729 |date=26 June 1931 |startpage=4152 }}</ref>. У 1933 році Орден королеви Вікторії підвищив його до Лицаря Великого Хреста<ref>{{London Gazette |issue=33946 |date=2 June 1933 |startpage=3805 }}</ref><ref>[http://www.ukwhoswho.com/public/home.html?url=%2Fapp%3Fservice%3Dexternalpagemethod%26page%3DArticleDisplay%26method%3Dview%26sp%3DS%2Foupww%2Fwhowaswho%2FU209040&failReason=Err_UserPass_None+Err_IP_BadCred+Err_Athens_None+Err_Shib_None+Err_Referrer_BadCred+Err_LibCard_None «Elgar, Sir Edward»,] ''Who Was Who'', A & C Black, 1920–2008; online edition, Oxford University Press, December 2007. Retrieved 3 June 2010 (requires subscription)</ref>. Словами Майкла Кеннеді, він «нескромно розхвалений» за [[Пер (титул)|перство]], але марно<ref name=dnb>Kennedy, Michael, [http://www.oxforddnb.com/view/article/32988 «Elgar, Sir Edward William, baronet (1857–1934)».] ''Oxford Dictionary of National Biography'', Oxford University Press, 2004. Retrieved 22 April 2010 {{subscription}}.</ref>. <!--In Kennedy's words, he «shamelessly touted» for a peerage, but in vain-->
 
[[Файл:ElgarStatueCropped.jpg|thumb|left|upright|Статуя ЕглараЕлгара у [[Вустер]]і]]
У Нижньому Бродхіті у будинку, де Елгар народився, нині розміщується музей (''Elgar Birthplace Museum''), присвячений його життю та творчості. Дочка Елгара, Каріс, допомагала в заснуванні музею в 1936 році, до музею за заповітом була передана значна частина її колекції листів Елгара після її смерті у 1970 році. Каріс залишила рукописи творів композитора музичним коледжам: «Чорного лицаря» Музичному коледжу Трійці; «Короля Олафа» Королівській музичній академії; «Творців музики» [[Бірмінгемський університет|Бірмінгемському університету]]; концерт для віолончелі Королівському коледжу музики; «Царство Боже» [[Бодліанська бібліотека|Бодліанській бібліотеці]]; а інші рукописи [[Британська бібліотека|Британському музею]]<ref>''The Musical Times'', December 1970, p. 1211</ref>. У 1951 році було засноване Товариство ЕглараЕлгара (''The Elgar Society''), присвячене композитору і його творам. Зібрання Бірмінгемського університету містять архів листів, написаних Елгаром<ref>[http://www.library.bham.ac.uk/using/libraries/musicfac.shtml Library Services], University of Birmingham. Retrieved 22 April 2010.</ref>.
 
Статуя ЕглараЕлгара у [[Вустер]]і встановлена в кінці Високої вулиці біля кафедрального собору і неподалік від того місця, де колись була крамниця його батька. Інша статуя ЕглараЕлгара роботи скульптора Рози Гаррард розташована на Церковній вулиці у Малверні, з майданчика композитор оглядає місто і відвідувачі можуть постояти поруч із ним у тіні пагорбів. У вересні 2005 року третя скульптура роботи Джемми Пірсон була відкрита поруч з кафедральним собором у [[Герефорд]]і, вона зображає Елгара з велосипедом. Портрет Елгара був зображений на купюрі 20 фунтів, що друкувалась у 1999–2007 роках. Рішення прибрати його зображення з купюри викликало суперечки, зокрема через те, що на 2007 рік припадала 150 річниця з дня народження Елгара<ref>Adams, Stephen, [http://www.telegraph.co.uk/culture/culturenews/7861063/20-Elgar-note-withdrawal-a-national-disgrace.html «£20 Elgar note withdrawal 'a national disgrace'»,] ''The Daily Telegraph'', 29 June 2010</ref>.
 
На честь Елгара у Великобританії названо близько 65 вулиць, зокрема шість у графствах [[Герефордшир]] і [[Вустершир]]. Серед них Елгар-Авеню у [[Герефорд]]і поблизу будинку, де він жив. Ім'я Елгара також носить вулиця у Північному Спрингфілді ([[Вірджинія]], [[США]]) і головна дорога у Бокс Хілі, передмісті [[Мельбурн]]а ([[Австралія]]). На честь композитора було названо три локомотиви. Перший, «Sir Edward Elgar»,&nbsp;— локомотив класу Бульдог номер 3414,&nbsp;— був побудований у 1906 році і виведений з експлуатації у 1938 році.
Рядок 132:
== Посилання ==
{{Commons category|Edward Elgar}}
* [http://www.elgar.org/elgarsoc/index.php Товариство ЕглараЕлгара], офіційний сайт {{ref-en}}.
* ''Ольга Савицька.'' [http://www.day.kiev.ua/uk/article/kultura/licar-muziki Лицар музики. У Національній філармонії України відбувся вечір, присвячений 150 річчю з дня народження англійського композитора Едварда Елгара] // День, №&nbsp;188, (2007)
 
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Едвард_Елгар