Спасо-Преображенський собор (Вінниця): відмінності між версіями

[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
уточнення
Немає опису редагування
Рядок 22:
|
}}
'''Свято-Преображенський кафедральний собор''' є національною пам'яткою архітектури і від 1990 головним храмом [[Вінницька єпархія Української Православної Церкви|Вінницької єпархії Української Православної Церкви Московського патріархату]]. Будівля розташована в історичному центрі міста, серед комплексу середньовічних фортифікаційних споруд ''Мури'', які складалися з монастирів [[єзуїт]]ів, [[Домініканці (орден)|домініканців]] і [[Капуцини|капуцинів]].
 
== Історія ==
 
Цегляний храм у стилі [[барокко]] збудований оо. Домініканами в 1779 році замість дерев'яного домініканського костелу, збудованого в 1624. У 1817 році царська влада закрила домініканський монастир і передала приміщення православним<ref>[http://pallotyni.kiev.ua/pl/?g-090 Веб-сторінкою Київської парафії РКЦ]</ref>.
Храм не завжди називався Преображенським собором, та й собор не завжди займав те приміщення, де розташований нині.
 
Першу православну соборну церкву міста назвали на честь св. Козьми й Даміана. Її побудували у XVI ст., коли [[Вінниця]] була лише невеликою фортецею. Лише у [[1832]] році її перевели зі старого дерев'яного приміщення в приміщення ліквідованого домініканського кляштору та перейменували у Преображенський собор.
 
=== Домініканський період ===
[[Файл:Україна Вінниця, Колишній костьол Домініканців 1614 рік. Нинi Преображеньський собор. (5).jpg|thumb|Преображенський собор Вінниці]]
Перші польські домініканські монахи з'явились у місті в [[1630]] році. У часи визвольної боротьби Богдана Хмельницького вони залишили монастир та повернулись сюди лише наприкінці XVII ст. У 1758 році [[брацлав]]ський земський суддя Міхал Грохольський (батько [[брацлавські воєводи|брацлавського воєводи]] [[Марцін Ґрохольський|Марціна]]) звелів побудувати для них кам'яний костьол. Але в 1831–1833 роках монастир скасували — [[Російська імперія]], що захопила Вінницю, вимагала затвердженняутвердження православ'я на своїх нових територіях замістьі витіснення католицизму. Як пояснювала нова московська влада, монастир закривався через недостатню для його утримання кількість ченців.
 
=== Православний храм ===
Приміщення пустувало, поки чиновники не пригадали про стару соборну церкву, що стояла поряд. За рішенням [[Київське генерал-губернаторство|Київського військового губернатора, Подільського і Волинського генерал-губернатора]] від 19 листопада 1832 р. скасованийприміщення домініканськийдомініканського монастирмонастиря бувбуло переданийпередане управославному ведення православного духівництвадуховенству.
 
У колишньому костьолі був влаштований Преображенській собор, освячений в 1833 р. на свято Благовіщення, а стара Козьмо-Даміанівська церква була розібрана. У 1855 р. настоятель собору протоієрей Порфирій Вознесенський звернув увагу на те, що багато прихожан майже не відвідують церкву взимку. Причиною був холод, від якого страждали також і священнослужителі. Тому було ухвалене рішення про споруду теплої церкви, яку за порадою архітектора Кулаковського влаштували в нижній частині собору, де була крипта (сімейний склеп) роду Грохольських. Перед реконструкцією підвалу були дотримані ряд формальностей. Кам'янецький римо-католицький єпископ направив до Вінниці свого представника, який разом з настоятелем 18 травня 1855 р. склав акт: «Все вцілілі труни перенесли в приміщення біля входу праворуч і замурували; зруйновані (числом два) опустили в могилу, викопану в південній стороні підвалу, і засипали. Все це зроблено без всякого розголосу і церемоній». Після чого приміщення побілили, постелили дерев'яну підлогу і поставили іконостас. 1 листопада 1855 р. нижня церква була освячена на честь св. Козьми і Даміана на згадку про попередній соборний храм.
Рядок 43:
У недільний день, 12 червня 1866 р. у храмі було незвичайно багато людей. Відбувалося освячення Дарохранительниці, яку пожертвував Великий князь Олександр Олександрович (майбутній цар [[Олександр III]]) на вічний спогад про померлого брата Миколу. У зв'язку з ремонтом богослужіння здійснювалися в нижній церкві. Свято відвідали і католики, які прийшли подивитися на дар спадкоємця російського престолу. На жаль, в 1922 р. його, як і інші цінності, вилучили представники радянської влади, і подальша доля його невідома. 8 травня 1916 р. Преображенський собор відвідував і [[Микола II]] — останній російський імператор.
 
В У Преображенському соборі приймав Таїнства хрещення і бракухрестили [[Михайло Михайлович Коцюбинський|Михайла Коцюбинського]], тут же він брав шлюб. Хрестив дитину в 1864 р. настоятель о. Порфирій Вознесенський. 27 листопада 1866 р. відбулося освячення собору, яке здійснив єпископ Леонтій. ВсіДехто присутні нарікалинарікав, що ні в церкві, ні на обіді не було [[Пирогов Микола Іванович|Миколи Івановича Пирогова]]. Він проживав в п'яти верстах від Вінниці в своєму маєтку, і настоятель ще за тиждень листом запрошував видатного лікаря на торжества. Але напередодні цієї знаменної події Пирогов повідомив, що відчуває себечується хворим і побоюється виїжджати з будинкудому, щоб ще більше не захворіти. Причому, висловив жаль «що він позбавляє себе слушної нагоди представитися Його Преосвященству».
 
Наприкінці квітня 1920 р. Вінниця утретє стала столицею [[УНР]]. А 5 травня в місто прибув [[Симон Петлюра]]. «ВО 10 годингодині ранку Головний отаман під звуки маршу вийшов ззі свого вагонувагона ув супроводі військового міністра [[Сальський Володимир Петрович|Володимира Сальського]], міністра єврейських справ Красного і осавулів. Хор школярів-залізничників вітав отамана національним гімном. У 10,:15 Петлюра прибув ву собор.» А через одинадцять днів, 16 травня, православне духівництво приймало в соборі керівника польської держави [[Юзеф Пілсудський|Юзефа Пілсудського]].
 
=== Радянська доба ===
[[Файл:Vinnytsia-orthodox-church-1.jpg|thumb]]
У 1922 році собор пограбували представники радянської влади. Його двічі закривали: у 1930 році — тоді храм перетворили на гумовий склад,. аПід другийчас раз —війни і аж до листопада 1962 року він служив собором РПЦ. Був знов закритий у 1962 році, під час гоніння на церкву Хрущова — вірних примусили написати відречення від храму. Тоді у соборі влаштували спортзал товариства «Динамо». Формально храм був закритий на прохання вінницького православного єпископа, про що він сам писав у листі до митрополита Києво-Галицького [[Іоанн (Соколов)|Іоанна]]<ref>Szymański J., Kościół katolicki na Podolu. Obwód winnicki 1941 - 1964, Lublin 2003</ref>.
 
По закритті собору, церковна утвар, ікони та іконостас були перенесені до [[П'ятничанський храм Різдва Пресвятої Богородиці (Вінниця)|храму Різдва Пресвятої Богородиці]], котрий на декілька десятиліть стаєбув кафедральним собором міста.
 
Собор був обезголовлений — були повністю знесені баня та верхні яруси обох веж. У такому вигляді храм простояв майже 50 років<ref>[http://ic.pics.livejournal.com/vinezh/10855921/298102/original.jpg Фото собору 1980-х років]</ref>.