Вікіпедія

Похід Пилипа Орлика на Правобережну Україну (1711): відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
(Переглянути усі неперевірені зміни)
[неперевірена версія][перевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Бучач-Львів (обговорення | внесок)
198 021 редагування
Бучач-Львів (обговорення | внесок)
198 021 редагування
Немає опису редагування
Рядок 44:
 
=== На Правобережжі ===
Біля [[Рашків (Молдова)|Рашкова]] армія перейшла на територію Правобережної України і швидко почала посуватися наперед. Юзеф Потоцький наполягав на просуванні у напрямку Литви.<ref name="ЮГ98"/> Ще ву першій половині лютого вона розмістилася в широкому районі між [[Немирів|Немировим]], [[Брацлав]]ом і [[Вінниця|Вінницею]]: у Вінниці осів султан Галга; біля Немирова зосередилися козаки й поляки<ref name="sher12">Фельдмаршалъ графъ Б.&nbsp;П.&nbsp;Шереметевъ: «Военно-походный журналъ 1711 и 1712 г. г.», С.-Петербургъ, 1898,.&nbsp;— сС. 12.</ref>. Спротиву армії з боку московсько-козацьких сил не було: генерал Волконський і підлеглий йому генерал Відман, що стояли на кордонах Молдавії, відступали без бою, охороняючи спочатку [[Кам'янець Подільський|Кам'янець]] та відступаючі пізніше через [[Бердичів]] на Київ.
Другу половину лютого союзна армія відпочивала після швидкого переходу.<ref name="sher12"></ref>
 
У цій фазі походу ситуація складалася дуже добре для Орлика. Суспільство та майже всі правобережні полки, за винятком декількох сотень [[Білоцерківський полк|Білоцерковського полку]], перейшли до лав його армії.<ref>Костомаровъ. «Мазепа и Мазепинцы»,.&nbsp;— С.-Петербургъ, 1885,.&nbsp;— сС. 631.</ref>
 
Важливим для позитивної реакції населення було не тільки незадоволення московською владою та своїми полковниками<ref>Арх. Юг.-Зап. Рос, III—2, с. 188</ref>, а й те, що велика та різнорідна армія не дозволяла знущання та грабежі населення. Це було велике досягнення Пилипа Орлика, який розумів, що від цього цілком залежить успіх всієї кампанії.
 
У листі до [[Брюс Яків Вілимович|Я. Брюса]] Г. Долгоруков коментує цей момент: ''«А султанъ, ханскій сывъ, и воєвода кіевскій около Немирова обрътаются. Которые, кромъ провіанту и фуражу, полону не беруть и никакого разоренія, какъ въ нашихъ краяхъ въ Украинъ, такъ и въ здъшнихъ мъстахъ, не чинягъ, токмо поступаютъ факціями; знатно, что хотятъ прельстить поляковъ и казаковъ къ своей сторонe»''.<ref>Мышлаевскій:. «Сборникъ военно-историческихъ матеріалові»,.&nbsp;— С.-Петербургъ 1898,.&nbsp;— сС. 49.</ref>
 
На цьому етапі походу постачання для армії було достатнім: населення не відмовляло в постачанню фуражу й провіанту, султан також привіз із собою деякі запаси.
 
=== Реакція з боку РосіїМосковії ===
РосійськаМосковська влада була дуже стурбована перебігом подій. Київський губернатор, князь [[Голіцин Дмитро Михайлович|Д.&nbsp;М.&nbsp;Голіцин]] пише ''«сей бокъ, кромъ Бълоцерковскаго полку, весь былъ въ измънъ»''<ref>Мышлаевскій:. «Сборникъ военно-историческихъ матеріалові», С.-Петербургъ 1898, с. 81.</ref>
 
Брат губернатора [[Голіцин Михайло Михайлович|М.&nbsp;М.&nbsp;Голіцин]], що командував спільними козацько-московськими силами на Правобережжі у листі до Петра І пише ''«Весьма [[Черкаси (етнонім)|черкасы]] намъ небезопасны, по нынешнему времени, дабы непріятелю не поддались, и так нынъ въ Немировъ и въ Бреславлъ отъ нихъ показалось, что безъ всякой противности оные замки воеводъ кіевскому отдали, такожде и по другимъ деревнямъ, которыя по околичностий, Бреславля и Немирова, съ доброжелательствомъ непріятелямъ провіант даклъ и отъ нихъ не бътутъ»''<ref>Мышлаевскій: «Сборникъ военно-историческихъ матеріалові», С.-Петербургъ 1898, с. 47.</ref>
Рядок 62:
=== Бій під Лисянкою ===
Наприкінці лютого або на початку березня союзна армія продовжила рух. Вона взяла напрямок на єдиний ще поважний московський форпост на Правобережній Україні&nbsp;— [[Біла Церква|Білу Церкву]].
Але армія рухалася не прямою дорогою, а спочатку на схід, до [[Звенигородка|Звенигородки]], а звідти&nbsp;— на північний захід, на [[Рось|р. [[Рось]]<ref>Переписка Орлика й інших діячів походу в Чтен. Импер. Москов. Истор. Обід. 1847, №&nbsp;1, с. 66</ref>. Ціль була, очевидно, взяти цілу Правобережну Україну в свої руки аж по самий Дніпро: для того захоплення Білої Церкви являлося конечним.
 
Проти полків Пилипа Орлика виступило військо під командуванням генерального осавула [[Бутович|Григорія Бутовича]], яке було розбите в [[Бій під Лисянкою|бою під Лисянкою]], самого осавула було взято в полон. Гетьмана підтримав повсталий український народ.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Похід_Пилипа_Орлика_на_Правобережну_Україну_(1711)