Йосафат Жан: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Немає опису редагування |
Немає опису редагування |
||
Рядок 61:
== Короткий життєпис ==
Рукопокладений на священика латинського обряду у 1910 р. Після зустрічі у м. [[Монреаль]] з [[митрополит]]ом [[Андрей (Шептицький)|Андреєм Шептицьким]] приїхав до [[Крехівський монастир|Крехівського монастиря]] вивчати українську мову, релігію, історію України. У 1911 р. перейшов на греко-католицький обряд. У 1912 р. відкривав у Канаді українські школи. У 1914 р. в Крехові, також обслуговував 7 парафій біля [[Самбір|Самбора]].
Згідно його спогадів, 4 березня 1917 скла монаші обіти у Крехівському монастирі (разом з братами Юрієм Жиданом, Маріяном Лютаком, Мироном Калинцем). Пізніше о. Платонід Філяс запропонував йому стати сотрудником у Жовкві, де Й. Жан працював більше року. На початку серпня о. П. Філяс призначив його префектом [[Місійний інститут імені святого Йосафата (Бучач)|Місійного інституту імені святого Йосафата]] у Бучачі. Наприкінці грудня 1918 став працювати бібліотекарем монастиря.<ref>''о. Йосафат Жан ЧСВВ.'' Уривки з діярія // {{ББ|87-89}}</ref>
Неодноразово бував на Тернопіллі.
В період [[ЗУНР]] перекладач державного секретаря закордонних справ Степана Витвицького. Наприкінці березня 1919 року брав участь у переговорах між делегаціями ЗУНР та Польщі за участю члена комісії Камбона американського генерала Ф. Кернана в [[Хирів|Хирові]].<ref name="Д0"/> У червні 1919 року — особистий секретар Президента (з 9 червня Диктатора) ЗУНР [[Петрушевич Євген Омелянович|Евгена Петрушевича]] (на його прохання<ref>[http://risu.org.ua/ua/relig_tourism/religious_region/50525/ Бучацький монастир отців-василіян: 300 років історії]</ref>), потім капелан УГА. Очолював [[Український Червоний Хрест]], допомагав [[Петлюра Симон Васильович|Симону Петлюрі]] під час дипмісії у Варшаві. Член делегації УНР на [[Ризький мир (1921)|Ризькій мирній конференції]] у 1921 р., у Лізі Націй, місії УНР у Женеві.
Рядок 67 ⟶ 71:
Після закінчення етапу Визвольних змагань повернувся до Канади. Автор ідеї виділення значних територій для укр. еміґрантів. Вдруге вступив до ЧСВВ у Мондері; ігумен у Монреалі (1940-42 р.), парох у Оттаві (1942-45 р.). У 1945 р. виїхав до Европи, делегат 2-го та 3-го засідань ООН у Лондоні, Парижі 1946 р. Від уряду провінції Квебек отримав 250 кв. миль в Абітібі, заснував на цій території українське поселення «Шептицьке». Від 1947 року [[декан]] УГКЦ у Великій Британії. У 1949 р. повернувся до Канади, душпастир у Монреалі, [[Едмонтон]]і, Мондері, Ґрімзбі. У 1964 р. заснував «Фундацію ім. о. Жана» для надання [[стипендія|стипендій]] стеденській молоді українського походження.
Автор спогадів: «Моє служіння Україні», «Уривки з діярія» в збірнику «[[Бучач і Бучаччина]]».
== Примітки ==
Рядок 91 ⟶ 95:
[[Категорія:Петлюра Симон Васильович]]
[[Категорія:Уродженці Канади]]
[[Категорія:Місійний інститут імені святого Йосафата]]
[[Категорія:Персоналії:Едмонтон]]
[[Категорія:Персоналії:Монреаль]]
Рядок 97 ⟶ 102:
[[Категорія:Персоналії:Бучач]]
[[Категорія:Померли в Мондері]]
[[Категорія:Поховані
| |||