Отамановський Валентин Дмитрович: відмінності між версіями

В 1920 році повертається на Україну та переїздить до [[Вінниця|Вінниці]]. Зміна місця проживання була викликана необхідністю роботи в архіві, де збереглись першоджерела з історії [[Магдебурзьке право|магдебурзького права]] України, зокрема Поділля і Вінниці. До міста він забирає хворого паралізованого батька та сестру. Влаштовується завідуючим українським відділом Вінницької філії Всенародної бібліотеки [[Національна академія наук України|ВУАН]], а в березні 1922&nbsp;р. очолює її, одночасно працює над монографією про середньовічну міщанську громаду Вінниці.<ref> ЗВІТ про роботу III-го соц.-екон. відділу // Вісті ВУАН.&nbsp;— 1929.&nbsp;— №&nbsp;5/6.&nbsp;— С 7-10. Із змісту: (Обговорення дис В.&nbsp;Д.&nbsp;Отамановського «Вінницька міщанська громада магдебурзького права»).&nbsp;— С. 9.</ref> Дослідження робить на основі рукописних та друкованих першоджерел XIV–XVIII&nbsp;ст. німецькою, польською, давньоруською мовами та латиною, виявляючи талант не лише історика, а й глибокі знання лінгвіста, адже загалом Отамановський володів сімома європейськими мовами.

 

 

Разом з [[Коцюбинський Хома Михайлович|Хомою Коцюбинським]] він створює у м. Вінниці комісію з увічнення пам'яті його брата [[Коцюбинський Михайло Михайлович|Михайла]], а 8 листопада 1927&nbsp;р. відкриває меморіальну садибу-музей, де народився Михайло Коцюбинський.<ref>ФІЛОНОВ Л. Краєзнавець Отамановський // Вітчизна.&nbsp;— 1990.&nbsp;— №&nbsp;11.&nbsp;— С. 191 −192</ref>