Анна Іванівна: відмінності між версіями

З [[1682]] на російському престолі царювали брати [[Петро I Олексійович|Петро I]] та [[Іван V Олексійович|Іван V]], поки в 1696 році старший, але недоумкуватий хворобливий цар [[Іван V Олексійович|Іван V]] не помер. У січні [[1684]] [[Іван V Олексійович|Іван]] одружився на Парасковії Салтиковій, яказ народилаякою государюу нього було 5 дочок, з яких вижило(вижили лише троєтри). Старша дочка Катерина пізніше вийшла заміж за герцога [[герцогство Мекленбург-Шверин|Мекленбург-Шверинського]] Карла-Леопольда, а її онук недовго (1740-1741) побував російським імператором під ім'ям [[Іван VI Антонович|Івана VI]]. Середня дочка Анна народилася в [[1693]] році і до 15 років жила в підмосковному селі Ізмайлово. У [[1710]] році [[Петро I Олексійович|Петро I]], бажаючи зміцнити вплив Росії в [[Прибалтика|Прибалтиці]], видав Анну заміж за молодого герцога [[Курземе|Курляндського]] Фрідріха-Вільгельма, племінника прусського короля. Одруження відбулося в [[Санкт-Петербург|Петербурзі]]. Однак ледве виїхавши з [[Санкт-Петербург|Петербурга]] до початку [[1711]] року в свої володіння, Фрідріх-Вільгельм помер, як підозрювали, через непомірні надмірності на бенкетах. На вимогу [[Петро I Олексійович|Петра I]], Анна стала жити в [[Єлгава|Мітаві]] (нині західна частина Латвії), де, починаючи приблизно з [[1727]] в життя Анни увійшов чоловік, який зберіг на неї величезний вплив до самої її смерті — [[Ернст Йоган Бірон|Ернст Йоган Бюрен]], пізніше привласниввзяв собі французьке герцогське ім'я БіронаБірон. Ходили чутки, що молодший син Бірона Карл Ернст (народився [[11 жовтня]] [[1728]]) був насправді його сином від Анни. Немає жодних прямих доказів цього, але існує непряме свідчення: коли Анна Іванівна вирушила в січні [[1730]] з [[Єлгава|Мітави]] до [[Москва|Москви]] на царство, вона взяла це немовля з собою, хоча сам [[Ернст Йоган Бірон|Бірон]] із сімейством залишився в [[Курземе|Курляндії]].

Після смерті [[Петро II Олексійович|Петра II]] [[30 січня]] [[1730]] вищий правлячий орган, Верховна Таємна Рада, почав радитися про нового государя. Майбутнє Росії визначали 7 осіб: канцлер Г. І. Головкін, 4 представники роду Долгоруких і двоє Голіциних. Віце-канцлер А. І. Остерман ухилився від обговорення. Питання було непросте — не залишилося прямих нащадків дому [[Романови]]х по чоловічій лінії. У підсумку Радавибір Ради зупинився на виборі середньоїсередній донькидоньці [[Іван V Олексійович|Івана V]] АнниАнні ІванівниІванівні, яка вже 19 років жила в [[Курземе|Курляндії]] і не мала в Росії фаворитів і партій, а значить, влаштувала всіх. Анна здавалася слабовільною, слухняною, керованою і не схильної до деспотизму. Користуючись ситуацією, члени Верховного Таємної Ради вирішили обмежити самодержавну владу на свою користь, зажадавши від Анни підписання певних умов, так званих «'''кондицій'''». Згідно з цим документом реальна влада в Росії переходила до Верховної Таємної Ради, а роль монарха зводилася до представницьких функцій. За «кондиціями» імператриця без Верховної Таємної Ради не могла:

Правління Анни Іванівни увійшло в історію Росії під назвою «[[Біронівщина|біронівщини]]». Цим поняттям патріотичні кола російського суспільства в XIX столітті позначали не тільки близькість [[Ернст Йоган Бірон|Е.Й. Бірона]] до імператриці, яка дозволяла йому фактично керувати країною, але й усі зловживання влади в правління Анни Іванівни: хабарництво, казнокрадство, засилля іноземців в усіх державних установах і жорсткість внутрішньополітичного режиму. У [[1730]] році була заснована '''Канцелярія таємних розшукових справ''', яка займалася державними злочинами і справами «про бунт і зраду». У короткий термін вона набрала надзвичайної сили і незабаром стала своєрідним символом епохи. Анна постійно боялася змов, які загрожували її правлінню, тому зловживання цього відомства були величезні. Двозначного слова або невірно зрозумілоговитлумаченого жесту часто було достатньо для того, щоб потрапити в катівню, а то й зовсім безслідно зникнути. Усіх засланих при Анні до Сибіру було понад 20 тисяч осіб, з них понад 5 тисяч було таких, про кого не можна було знайти жодного сліду, оскільки часто засилали без будь-якого запису в належному місці і зі зміною імен засланців, не повідомляючи про те навіть Таємну канцелярію. Страчених нараховуволосянараховувалося до 1000 осіб, не включаючи сюди померлих при слідстві і страчених таємно, яких було чимало. Особливий резонанс у суспільстві набули розправи з вельможами: князями Долгорукими і кабінет-міністром А. П. Волинським. За жорстокість розправ Анна Іванівна в народі отримала прізвисько '''«Кривава»'''.

У 1730-х рр.. почалася [[Війна за польську спадщину 1733-1735|Війна за польську спадщину]]. В [[1733]] році помер король [[Август II Фрідріх|Август II]] і в країні почалося безкоролів'я. [[Франція|Франції]] вдалося поставити свого ставленика — [[Станіслав Лещинський|Станіслава Лещинського]]. Для [[Російська імперія|Росії]] це могло стати серйозною проблемою, тому що [[Франція]] створила бби блок союзних держав уздовж кордонів [[Російська імперія|Росії]] у складі [[Річ Посполита|Речі Посполитої]], [[Швеція|Швеції]] й [[Османська імперія|Османської імперії]]. Тому, коли син [[Август II Фрідріх|Августа II]] [[Август III Фрідріх|Август III]] звернувся до [[Російська імперія|Росії]], [[Австрія|Австрії]] та [[Королівство Пруссія|Пруссії]] з «Декларацією доброзичливих», в якій просив захистити польську «форму правління» від втручання [[Франція|Франції]], це дало привід для [[Війна за польську спадщину 1733-1735|війни (1733-1735)]]. Французький флот був розбитий в [[Гданськ]]у (Данциг), [[Станіслав Лещинський]] втік на французькому кораблі. [[Август III Фрідріх|Август III]] став королем [[Річ Посполита|Польщі]].

За Анни Іванівни відбувалось подальше обмеження державних прав України. В [[1734]] році, після смерті гетьмана [[Данило Апостол|Д. Апостола]], цариця не дозволила вибірпроводити вибори нового гетьмана, а гетьманська влада у [[Лівобережна Україна|Лівобережній Україні]] була передана [[Правління гетьманського уряду|Правлінню гетьманського уряду]] (1734-50). Правління складалося з шести чоловік: царського резидента (до [[1737]] — [[Шаховський Олексій Іванович|О.I. Шаховський]]), двох царських чиновників та генерального обозного [[Лизогуб Яків Юхимович|Я. Лизогуба]] з двома українськими козацькими старшинами. На [[Гетьманщина|Гетьманщину]] поширилася діяльність Канцелярії таємних розшукових справ, посилилися репресії, втручання імперії в укр.українські справи — був здійснений майновий поділ українського козацтва на виборних козаків і підпомічників. За наказом Анни Іванівни з [[1731]] будувалась система укріплень, так звана [[Українська лінія]], яка починалась від [[Дніпр]]а і проходила по річках [[Оріль|Орелі]] та [[Берека|Береці]] до [[Сіверський Донець|Сіверського Дінця]]. На важких будівельних роботах працювало до 30 тисяч українських козаків і селян. В [[1734]] уряд Анни Іванівни із тактичних міркувань у ході підготовки до чергової [[Російсько-турецька війна (1735—1739)|турецької війни]] амністував запорожців і дозволив їм вернутися на старі січові місця та дав дозвіл на заснування [[Нова Січ (центр козацтва)|Нової Січі]]. Безуспішна [[Російсько-турецька війна (1735—1739)|російсько-турецька війна]] за [[Кримський півострів|Крим]] призвела до економічного виснаження України.

Анна Іванівна мала важкий характер, була примхлива, відрізняласявідзначалася злопам'ятностюятністю та мстивістю. Петербурзький двір часів Анни Іванівни являв собою суміш старомосковських порядків з елементами нової європейської культури, привнесених до Росії [[Петро I Олексійович|петровськими]] нововведеннями. Не маючи здібностей і схильності до державної діяльності, імператриця проводила час у дозвільних придворних розвагах серед блазнів, ліліпутів, блаженних, ворожок, бабусь-приживалок. Анна любила виступати в ролі свахи, обожнювала полювання, винищуючи щороку по кілька сот загнаних для неї тварин. Правління Анни Іванівни ознаменувалося величезними витратами на розважальні заходи, витрати на проведення балів і утримання двору навіть перевищували витрати на утримання армії і флоту, а утримання стаєнь Бірона обходилося казні вдвічі більше, ніж вся російська наука. Апофеозом витрат на царський двір сталастало влаштоване імператрицею в лютому [[1740]] весілля блазня М. Голіцина з килимчкоюкалмичкою А. БуженіновойБуженіновою у спеціально збудованому крижаному будинку. Із льоду був зроблений не тільки сам будинок, але і весь його ансамбль і внутрішнє оздоблення (включаючи посуд, столи, стільці, ліжка).

У [[1732]] році Анна Іванівна оголосила, що трон успадковує нащадок по чоловічій лінії її племінниці [[Анна Леопольдівна|Єлизавети-Катерини-Христини]] — дочки її сестри Катерини Іванівни. Анна Іванівна стежила за племінницею, що отримала після хрещення в православ'я ім'я [[Анна Леопольдівна|Анни Леопольдівни]]. У липні [[1739]] [[Анна Леопольдівна|Анну Леопольдівну]] видали заміж за герцога брауншвейзького Антона-Ульріха, і в серпні [[1740]] у пари народився син [[Іван VI Антонович|Іван Антонович]]. [[16 жовтня]] [[1740]] Анна Іванівна сіла обідати з [[Ернст Йоган Бірон|Біроном]]. Раптом їй стало погано і вона впала без почуттівнепритомною. Хворобу визнали небезпечною. Серед вищих сановників почалися наради. Питання про престолонаслідування було давно вирішено, своїм наступником імператриця назвала двомісячну дитину, [[Іван VI Антонович|Івана VI Антоновича]]. Регентом був призначений [[Ернст Йоган Бірон|Е.Й. Бірон]]. [[28 жовтня]] [[1740]] на 48-му році життя цариця Анна Іванівна померла. Лікарі причиною смерті оголосили подагру в поєднанні з сечокам'яною хворобою. Похована Анна Іванівна у [[Петропавлівський собор|Петропавлівському соборі]] в [[Санкт-Петербург|Петербурзі]].