Поліційна держава: відмінності між версіями

Еволюція терміну пов'язана, зокрема, із зміною значення слова «поліція» ({{lang-de|polizei}}) — похідного від давньогрецької [[політія]] ({{lang-grc|πολιτεία}}). В працях грецьких філософів політія (від [[поліс]] — місто-держава, міська громада) означала збалансований державний устрій та мистецтво державного управління загалом.

На основі практики обов'язковою для держави визнавалася діяльність, спрямована на створення державної безпеки та добробуту. Здійснюючи цей обов'язок, виконавчі органи мали право безмежного втручання у приватне життя з метою ощасливлення громадян. Як у науці, так і в практиці обстоювалася доцільність застосування державного примусу не лише для гарантування безпеки, а й створення умов для добробуту громадян<ref>Justi J.H.G. von. Grundsatze der Polizei-Wissenschaft in einem vernunftigen, auf den Endzweck der Polizei gegrundeten, Zusammenhange und zum Gebrauch akademischer Vorlesungen abgefasst. Dritte Ausgabe. Gottingen, 1782, с.9</ref>.

Зазвичай класичними «поліцейськими державами» іменують Габсбурзьку державу часів [[Йосиф II|Йосипа II]]<ref>Robert Bideleux, ‎Ian Jeffries. A History of Eastern Europe: Crisis and Change/ London, 1998, c/184-285</ref> та [[Російська імперія|Російську імперію]] часів [[Катерина II|Катерини II]]<ref>Raeff M. The Well-Ordered Police State and the Development of Modernity in Seventeenth and Eighteenth Century Europe: An Attempt at a Comparative Approach // The American Historical Review, Vol. 80, No. 5 (Dec., 1975), с.1236</ref>.

Відмітна риса поліцейської держави є бюрократичне правління, яке відрізняється від феодальних форм правління тим, що ґрунтується на праві, а не на свавіллі окремої особи. Усі починання державної влади втілюють у життя численні представники бюрократії, головним полем діяльності яких є різноманітні канцелярії. У Німеччині XVIII&nbsp;ст., де прихильники поліцейського порядку посідали особливо значне місце, виникла навіть спеціальна галузь прикладного державознавства, присвячена державній канцелярській практиці. Батьком цієї вельми своєрідної соціально-політичної дисципліни був Й.&nbsp;Я.&nbsp;Мозер (1701–1785), відомий представник догматичної розробки німецького державного права. Щоправда, теоретичні викладки науковців не завжди втілювалися в життя, і на практиці замість добре облаштованого порядку панував хаос та корупція, але вчені зазвичай пояснювали це несумлінністю виконавців<ref>Wakefield A. The Disordered Police State: German Cameralism as Science and Practice. Chicago, 2009, с.74</ref>.

На початку Нового часу державне управління передбачало звільнення громадських організацій та особи громадянина від гноблення з боку феодальних порядків, обстоювання їхньої самостійності. І в цьому полягав прогресивний характер ідеї «поліцейської держави». Але з послабленням феодальних кайданів державна опіка не припинилася. Навпаки, вона набула самодостатнього значення в особі професійних чиновників. У цьому разі населення країни розглядали не як організацію громадян, а як безформну масу підданих, яку держава обробляє (виховує, навчає, контролює тощо) за накресленим владою планом тотальних бюрократичних заходів. Таким чином, управління у поліцейській державі у принципі заперечувало самовизначення особистості та суспільних груп, оскільки базувалося на засадах всепоглинаючої опіки держави над окремою людиною та суспільством загалом<ref>Raeff M. The Well-Ordered Police State and the Development of Modernity in Seventeenth and Eighteenth Century Europe: An Attempt at a Comparative Approach // The American Historical Review, Vol. 80, No. 5 (Dec., 1975), с.1225</ref>.

З середини XIX сторіччя під «поліцейською державою» розуміли виключно державу із всеохоплюючим впливом поліції та спецслужб. Під це визначення якнайкраще підпадали які абсолютні монархії&nbsp;— Росія за часів [[Микола I|Миколи I]] та [[Олександр III|Олександра III]]<ref>Simon Dubnow. From the death of Alexander I, until the death of Alexander III. Philadelphia, 1920, с.246</ref>, [[Османська імперія]] за доби [[Абдул-Гамід II|абдулгамідівського]] «[[зулюм]]а»<ref>Ilan Pappé. The Modern Middle East. Routledge, 2005. c.20</ref>, так і авторитарні республіканські режими. Однак найповнішим втіленням «поліцейської держави» вважають [[тоталітаризм|тоталітарні режими]] XX сторіччя&nbsp;— [[СРСР|радянський]] та [[нацизм|нацистський]].