Дмитро Гуня: відмінності між версіями

 

Наприкінці липня до табору Гуні пробилося з Запоріжжя підкріплення під приводом полковника [[Філоненко, козацький полковник|Філоненка]], що однак не змінило загального становища козаків. Філоненко віз човнами вгору Дніпром провіант та інші припаси, які могли змінити ситуацію на користь козаків, бо польське військо теж потерпало від нестачі харчів та бойових припасів. Частина козаків Філоненка йшла суходолом. Але поляки вчасно помітили транспорт і обстріляли його з берега з гармат; водночас польська кіннота атакувала загін, що йшов берегом. Майже всі припаси були потоплені. Більша частина козаків врятувалася та з порожніми руками пробилася до табору. Але збільшення кількості людей в оточенні загострило голод у козацькому війську. Розуміючи безперспективність подальшого опору, частина старшини вирішила почати переговори про здачу. Побоюючись зради, Гуня на чолі невеликого загону в ніч на 28 липня 1638 р. прорвався з оточеного табору на [[Запоріжжя]]. Позбавлені допомоги ззовні й, відчуваючи гостру нестачу провіанту, повстанці змушені були капітулювати. Ось як характеризує його дії [[історик]] [[Грушевський Михайло Сергійович|Михайло Грушевський]]:

 

Навесні [[1640]] р. Гуня керував спільним походом донських і запорізьких козаків проти [[Туреччина|Туреччини]].