'''Периге́лій''' ({{lang-el|περί}} «пери» — «біля», та {{lang-el2|ηλιος}} — [[Сонце]]) — найближча до [[Сонце|Сонця]] точка [[орбіта|орбіти]] [[планета|планети]] або [[комета|комети]]<ref>{{А-Е-С|Перигелій|349-350|p}}</ref>; лінія, що проходить через цю точку й центр Сонця, — головна (велика) вісь конічного перерізу, що являє орбіту, називається лінією [[ПерицентрАпсиди|лінією та апоцентр|апсид]]. <br/>Внаслідок збурень лінія апсид повільно змінює своє розташування (обертається) у просторі. Наприклад, {{Джерело?|для орбіти Землі ця лінія пересувається за рік на кут, трохи більший 1'}}. Віковий рух лінії апсид (або зміна довготи перигелію) [[Меркурій (планета)|МеркуріюМеркурія]], отриманийобчислений [[Левер'є]], а за ним [[Саймон Ньюкомб|Ньюкомбом]] зі спостережень [[проходження|проходжень]] Меркурія над диском Сонця, дещо перевищував величину, передбачену теорією збурень (на 38" за 100 років). Пояснення цьому явищу спочатку вбачалишукали в існуванні невідомої планети (або цілого [[Вулканоїди|рою планетоїдів]]) всередині орбіти Меркурія, у неточності закону тяжіння (були спроби замінити його іншими законами Вебера, Гаусса, Рімана); у немиттєвому поширенні сили тяжіння; у поглинанні [[тяжіння]] простором. Висувалися й менш вірогідні гіпотези — несферичність Сонця, існування супутника Меркурія або вплив речовини, з якої складається [[сонячна корона]]. {{Джерело?|1895 року Ньюкомб відкрив ще два подібних, хоча набагато менших за величиною, вікових нерівностей, які не можна було пояснити на підставі прийнятих тоді теорій, а саме — рух перигелію [[Венера (планета)|Венери]] та [[Марс (планета)|Марса]]}}.
Належним чином пояснити рух перигеліюперигелія Меркурія вдалося лише [[Альберт Ейнштейн|Енштейну]] за допомогою [[загальна теорія відносності|загальної теорії відносності]].
== Див. також ==
* [[Афелій]] — найвіддаленіша від Сонця точка орбіти
* [[Перицентр та Апоцентр]] — узагальнення понятьпоняття перигелію та афелію для будь-яких двох тіл, що гравітаційно взаємодіють