Іван Лучич: відмінності між версіями

Освіту здобував у [[Рим]]і в Seminarium Romanum (1618—1620) та [[Падуя|Падуї]] (вивчав [[філософія|філософію]] та [[математика|математику]]). У [[1630]] році отримав звання доктора права. В [[1625]]—[[1654]] роках мешкав у місті [[Трогір]], з [[1654]] року переїхав до [[Рим]]у. Лучич був найпершим у південнослов'янській [[історіографія|історіографії]], хто почав використовувати прийоми наукової критики джерел. Написав книгу «Про королівство Далмації та Хорватії» ("De regno Dalmatiae et Croatiae", [[Амстердам]], 1666; пізніше у [[Франкфурт-на-Майні|Франкфурті]]; Амстердам, 1748; [[Відень]], 1758), спираючись на знайдені в хорватських і далматинських архівах документи, праці хорватських, [[Візантія|візантійських]], італійських та угорських авторів.

Також автор «Історичних нотаток про Трагуріон, який зараз зветься Трау́» ("Memorie istoriche di Tragurio, ora detto Traù", [[Венеція]], 1673), "Vita«Життя diДжованні s. Giovanni Ursino"Орсіні» ([[Рим]], 1657), "«Dissertatio de Illyrico et arbores familiarum"», "Supplementum in cronica Hungarorum" та інших книг. Низка творів Лучича не була надрукована та не збереглась у [[рукопис]]ах (збереглись "Le origine della chiesa di Croazia e Dalmazia", "«Gl'indici e cataloghi degli arcivescovi e vescovi"», "«La serie dei consilii e dei sinodi patrj"», "«Le vicende delle patrie chiese"»). Деякі рукописи нині зберігаються у бібліотеці св. Ієроніма в Римі.