Малиновський Михайло Іванович: відмінності між версіями

'''МалиновськийМалино́вський МихайлоМиха́йло''' ('''Михаїл'''<ref>''[[Верига Василь Іванович|Василь Верига]].'' Нариси з історії України (кінець XVIII&nbsp;— початок XIX&nbsp;ст.).&nbsp;— Львів: Світ, 1996.&nbsp;— 448 с.— С. 166. ISBN 5-7773-0359-5</ref>) '''Іванович''' гербу [[Побуг]]<ref>''Чорновол І.'' 199 депутатів Галицького Сейму… С. 156</ref> ([[криптонім]] М. М.; * 20 листопада 1812, [[Новосілка (Підгаєцький район)|Новосілка]]&nbsp;— нині [[Підгаєцький район]]&nbsp;— † 25 лютого 1894, Львів)&nbsp;— руський церковний та громадсько-політичний діяч, [[УГКЦ|греко-католицький]] [[публіцист]], [[історик]]. Один із засновників [[Головна Руська Рада|Головної Руської Ради]], [[Театр Української Бесіди|театру]] товариства [[Українська Бесіда|«Руська бесіда»]].<ref>[http://zbruc.eu/node/20590 Ігор Мельник. Театр «Руської бесіди»]</ref> З середини 1860-х [[москвофіл]].

Син середньої руки землевласника. Середню освіту здобував у [[Бережани|Бережанській]] та Львівській гімназіях. Вивчав філософію у [[Львівський національний університет імені Івана Франка|Львівському університеті]] та з 1837&nbsp;— богослов'я у [[Віденський університет|Віденському університеті]]. По закінченні навчання викладав закон божийБожий у львівських гімназіях.

Секретар «Головної Руської Ради» у 1848–1851 роках.<ref name="ЧІ7">''Чорновол І.'' 199 депутатів Галицького Сейму… С. 157</ref> В 1850&nbsp;— на початку 1860-х років ву працях доводив право галицької інтелігенції на рідну мову.

В 1861-661861–1866 (від округу [[Бучач]]&nbsp;— [[Монастириська]]<ref>''Чорновол І.'' 199 депутатів Галицького Сейму… С. 104</ref>), 1869 ([[віриліст]] під час сесії замість померлого митрополита Спиридона Литвиновича<ref>''Чорновол І.'' 199 депутатів Галицького Сейму… С. 105</ref>) роках&nbsp;— посол [[Галицький сейм|Галицького сейму]]. 1863 року входив до складу комісії по укладенню україномовних підручників для місцевих гімназій.

В 1869-701869–1870 роках&nbsp;— [[адміністратор]] Львівської архиєпархії, з 1873 року архидиякон, голова (канцлер) митрополичої консисторії. Генеральний [[вікарій]], секретар [[Предстоятелі Української греко-католицької церкви|митрополита]] [[Йосиф (Сембратович)|Йосифа Сембратовича]]. В очах сучасників символізував собою табір «святоюрців». 1882 року через судовий процес проти провідників москвофільства подав у відставку.<ref name="ЧІ7">''Чорновол І.'' 199 депутатів Галицького Сейму… С. 157</ref>