У [[1695]] з [[мінеральна вода|мінеральної води]] [[Епсомське джерело|ЕпсомскогоЕпсомського джерела]] в [[Англія|Англії]] виділили сіль із гірким смаком і послаблюючою дією. Аптекарі називали її гіркою, англійською або [[епсомська сіль|епсомською сіллю]], мінерал [[епсоміт]] має склад MgSO<sub>4</sub> · 7H<sub>2</sub>O. А хіміки, діючи на розчини цієї солі [[сода|содою]] або [[Карбонат калію|поташом]], отримували білий осад — основний [[карбонат магнію]], який може мати різний склад, наприклад 3MgCO<sub>3</sub> · Mg(OH)<sub>2</sub>3H<sub>2</sub>O. Це була [[біла магнезія]] (''magnesia alba''), її застосовували (і зараз застосовують) зовнішньо як присипку, а внутрішньо — при підвищеній кислотності і як легке [[проносне]]. Основний карбонат магнію зрідка зустрічається в природі, і біла [[магнезія]] також відома з давніх часів. Ймовірно, цей мінерал знаходили біля [[Магнесія|Магнесії]], але скоріше за все — інше. Річ у тому, що жителі Магнесії заснували в [[Мала Азія|Малій Азії]] два міста з тією ж назвою, що могло привести до плутанини. Одне з цих міст зараз називається [[Маніса|Манісою]] і знаходиться на східному краю [[Турція|Туреччини]]. Околиці цього міста прославлені оповідями про [[Ніоба|Ніобе]]. Інша Магнесія була південніша, там знаходився знаменитий [[храм Артеміди]].
[[Лавуазьє Антуан Лоран|Лавуаз'є]] вважав білу магнезію простим тілом. У [[1808]] англійський хімік [[Деві Гемфрі|Гемфрі Деві]] при [[електроліз]]і злегка зволоженої білої магнезії з ртутним катодом отримав [[амальгама|амальгаму]] нового металу (вона містить до 3 % магнію), який виділив відгонкою ртуті і назвав магнезієм. З тих пір у всіх європейських мовах цей елемент називається ''magnesium'' і лише ву східних слов'ян — магнієм: так його назвав [[Гесс Герман Іванович|Г. І. Гесс]] у своєму підручнику з хімії, виданому в [[1831]] і що витримав сім видань. По цій книзі вчилися багато вітчизняних хіміків.
