Шуба Михайло Федорович: відмінності між версіями

У [[1954]] році Михайло намагався поступити до аспірантури Київського університету, але його документи не прийняли через черговий донос відносно батька-куркуля. Але за рекомендацією завідувача кафедри фізіології [[Ємченко Андрій Іванович|Андрія Ємченка]] Шуба вступив в аспірантуру до [[Інститут фізіології імені О. О. Богомольця НАН України|Інституту фізіології імені О. О. Богомольця АН УРСР]] до відділу фізіології кровообігу та дихання. У цьому інституті Михайло Шуба працював все життя. У [[1958]] році захистив кандидатську [[дисертація|дисертацію]] на тему «Характеристика стану судиннорухового центру при порушенні судинного тонусу», присвячену нервовій регуляції скорочення м'язів кровоносних судин. Керівником цієї роботи був академік АМН СРСР [[Горєв Микола Миколайович|Микола Горєв]].

Після захисту Шуба перейшов на постійну роботу до лабораторії електрофізіології, яку очолював [[академік]] [[Воронцов Данило Семенович|Данило Воронцов]], що тільки-но перейшов до Інституту з Київського університету. Воронцов доручив Шубі дослідити проблему електрофізіологічних властивостей гладеньких м'язів. Михайло (разом зі студентом Дмитром Артеменком) модифікував метод «{{нп5Не перекладено|сахарозний місток|сахарозного містка||Sucrose gap}}» за Стемпфлі для електрофізіологічного дослідження багатоклітинних препаратів. Завдяки цьому методу вдалося показати, що окремі міоцити мають електричні зв'язки між собою. Спільно зі своїм вчителем у [[1966]] опублікував [[монографія|монографію]]: «Фізичний електротон нервів і м'язів».<ref name=magu/>

Академік Воронцов ставився до Шуби з повагою, називав своїм улюбленим учнем. 1963 року незадовго до смерті він за символічну ціну продав Михайлові свою «[[ГАЗ-21|Волгу»]]». Під час своєї подорожі по Закарпаттю відвідав батьків Михайла і Єлизавети.

У [[1967]] році Шуба захистив докторську дисертацію на тему «Електрофізіологічні властивості гладеньких м'язів», після чого був обраний керівником відділу біофізики кровообігу. У відділі одразу створилося 2 групи: з біофізики гладеньких м'язів судин і з [[гемодинаміка|гемодинаміки]] та кардіодинаміки.<ref name=moib/> Таке співіснування продовжувалося недовго, і вже 1969 року за ініціативи Михайла Шуби було створено окремий відділ нервово-м'язової фізіології, який він і очолював до кінця життя. Завдяки допомозі директора Інституту фізіології [[Костюк Платон Григорович|Платона Костюка]] новостворений відділ налагодив багаторічне співробітництво з {{нп5Не перекладено|Інститутом біоорганічної хімії імені М.М. Шемякіна і Ю.О. Овчиннікова РАН|Інститутом біоорганічної хімії ім. М.М. Шемякіна АН СРСР|ru|Институт биоорганической химии имени М. М. Шемякина и Ю. А. Овчинникова РАН}}, що дозволило його співробітникам мати постійне надхоження нових біологічно активних сполук: блокаторів і активаторів роботи м'язів.<ref name=vlad/>

Роботи відділу Шуби з електрофізіологічних властивостей гладеньких м'язів, [[нервове збудження|збуджувальної]] дії [[ацетилхолін]]у та [[нервове гальмування|гальмівного]] впливу [[норадреналін]]у були помічені за кордоном СРСР. У [[1973]]-[[1974]] роках Михайло Федорович на запрошення британської дослідниці і відомого фахівця з м'язової фізіології {{нп5Не перекладено|Едіт Бюльбрінг|Едіт Бюльбрінг||Edith Bülbring}} впродовж року працював в [[Оксфордський університет|Оксфордському університеті]] в [[Англія|Англії]]. Дозвіл на відрядження у капіталістичну країну сину куркуля знову довелося здобувати з перешкодами, у цьому допоміг знову академік Костюк. Про відрядження Шуби статтю надрукував радянський журнал «[[Огонёк]]».

Відрядження до Британії й київський симпозіум надали поштовху до розвитку міжнародних зв'язків відділу Шуби. У вересні 1982 року Михайло Федорович брав участь у Міжнародному симпозіумі з фізіології та фармакології гладеньких м'язів у [[Варна|Варні]], [[Болгарія]]. [[1983]] року його співробітниця Ірина Владімірова 6 місяців працювала у Лондоні з австралійським фізіологом {{нп5Не перекладено|Джефрі Бернсток|Джефрі Бернстоком||Geoffrey Burnstock}}.

Михайло Шуба був одним з організаторів та був обраний першим президентом Українського біофізичного товариства, яке очолював з 1993 до 1998 року. У 1990х роках здійснював наукові візити до [[США]] (1994) і [[Бразилія|Бразилії]]. Продовжував співробітництво із британськими біофізиками з {{нп5Не перекладено|Медичний факультет Св. Георгія Лондонського університету|Медичного факультету Св. Георгія Лондонського університету||St George's, University of London}}, що дозволило отримати спільні гранти, зокрема придбати у відділ [[конфокальний мікроскоп]].