Битва під Дубном: відмінності між версіями

Утім вже [[23 червня]] німці захопили Володимир-Волинський та розвивали наступ на [[Луцьк]]&nbsp;— [[Рівне]]. На цій ділянці фронту утворився п'ятидесятикілометровий розрив, куди спрямувалися сили 1-ї танкової групи і [[6-а армія (Третій Рейх)|6-ї армії]] німців. Командуванню фронтом довелося діяти відповідно до ситуації. Завдяки тиску представника Ставки&nbsp;— Г.&nbsp;К.&nbsp;Жукова, та його наказу «відкинути ворога за державний кордон» до думки начальника штаба Південно-Західного фронту генерала [[Пуркаєв Максим Олексійович|М.&nbsp;АО.&nbsp;Пуркаєва]] ніхто не прислухався. Втім його пропозиція була найліпша: відвести війська та утворити суцільну лінію оборони, привести частини в порядок та згодом контратакувати. І.&nbsp;Х.&nbsp;Баграмян пише у своїх спогадах: «Только присущая М.&nbsp;П.&nbsp;Кирпоносу исполнительность, какая то особая убежденность в неоспоримости приказов не позволяли ему самому просить Москву о разрешении на этот отход». Щоб ліквідувати прорив, командувач фронтом [[генерал-полковник]] [[Кирпонос Михайло Петрович|Михайло Кирпонос]] прийняв рішення завдати противникові удару силами [[4-й механізований корпус (СРСР)|4-го]], [[15-й механізований корпус (СРСР)|15-го]] та [[22-й механізований корпус (СРСР)|22-го механізованих корпусів]] першого ешелону, а згодом [[9-й механізований корпус (СРСР)|9-го]], [[19-й механізований корпус (СРСР)|19-го]] та [[8-й механізований корпус (СРСР)|8-го корпусів]], яких мали підтримувати 131-а [[моторизована дивізія]], 1-а протитанкова артилерійська бригада та інші частини. В реальності зазначені частини знаходилися в процесі висування до фронту і вступали в бій по мірі прибуття без взаємної координації, а деякі частини в контрударі участі так і не взяли<ref name="isaev2"/>.