Терещенки (рід): відмінності між версіями

Родоначальник його '''[[Терещенко Артем Якович|Артем Терещенко]]''' ([[1794]]—–[[1873]]) розбагатів під час Кримської війни на постачанні [[хліб]]а й корабельного лісу для війська, потім зайнявся цукроварством та іншими галузями промисловості.

Після [[Селянська реформа 1861|селянської реформи 1861 року]] Артем Терещенко і його сини — '''[[Терещенко Нікола Артемійович|Нікола]]''', '''[[Терещенко Федір Артемійович|Федір]]''' і '''[[Терещенко Семен Артемович|Семен]]''', скуповуючи поміщицькі маєтки в [[Україна|Україні]] і [[Росія|Росії]], стали на початку [[XX століття]] одними з найбільших землевласників [[Російська імперія|Російської імперії]] (140 000 десятин землі) і цукрозаводчиків в Україні (у [[1911]]—–[[1912]] Терещенки мали 10 великих цукроварень).

'''[[Терещенко Нікола Артемійович|Нікола Терещенко]]''' ([[1819]]—–[[1903]]) був відомим меценатом й одним з фундаторів Київського й [[Глухівський міський краєзнавчий музей|Глухівського музеїв]]; мистецькі колекції Ніколи Терещенка стали основою майбутніх [[музей|музеїв]] українського і російського мистецтва в [[Київ|Києві]].

Онук Миколи, '''[[Терещенко Михайло|Михайло Терещенко]]''' ([[1888]]—–[[1956]]), російський політичний діяч, член IV Державної Думи, у [[1915]]—–[[1917]] рр. був головою т. зв. Воєнно-Промислового Комітету в Києві, згодом міністром фінансів (березень — травень [[1917]] р.) і закордонних справ (травень — жовтень [[1917]] р.) [[Тимчасовий Уряд|Тимчасового Уряду]]; брав участь у переговорах з [[Українська Центральна Рада|Укр. Центр. Радою]]. Після [[Жовтневий переворот|жовтневого перевороту]] еміґрував, помер у [[Монако]].

'''[[Терещенко Федір Федорович|Федір Федорович Терещенко]]''' ([[1888]]-?), — небіж Миколи, був власником авіаційної майстерні і мріяв зробити [[Київ]] столицею [[авіабудування]]. Літаки його конструкцій були взяті на озброєння російським військом в І світовій війні.

Намагаючись бути серед лідерів галузі, Терещенки в 1870  р. заснували «Товариство цукробурякових та рафінадних заводів братів Терещенків» з початковим капіталом у 3  млн. крб., який до 1900  р. досяг уже 8  млн. крб. На той час в розпорядженні об’єднанняоб'єднання перебувало п’ятьп'ять заводів: власні рафінадні – — Михайлівський (Глухівський повіт), Тульський і орендований Черкаський; цукрові – — Воронізький (Глухівський повіт) й орендований Крупецький (Путивльський повіт). Слід зазначити, що це було суто сімейне акціонерне товариство, до складу якого не входили сторонні особи. Паї його ринку цінних паперів не з’являлисяз'являлися, а були розподілені між членами родини. Засновники об’єднанняоб'єднання стали і його першими директорами. Згодом одним з них був призначений син Миколи Артемійовича – — Олександр, спів директорами – — Богдан Іванович Ханенко (зять М.  А.  Терещенка) та син Семена Артемійовича – — Костянтин.

Головне управління, що керувало справами товариства, розміщувалося в Києві. Під його керівництвом перебували розташовані у найбільших містах Російської імперії 14 контор, які займались збутом готової продукції. Цукор продавали не лише на внутрішньому ринку, а й експортували за кордон. Для зменшення втрат в Одесі, у Карантинній гавані, було споруджено кам’янийкам'яний пакгауз і відкрито два магазини. Зокрема, в тому ж 1900  р. товарообіг товариства становив 12  млн. крб., а його заводи виробили близько 2,5  млн. пудів цукрового піску та рафінаду. Лише один Михайлівський – — найбільший серед них, на якому працювали в той час майже 500 робітників, випустив рафінаду і патоки на суму близько 3  млн. крб. За розмірами готової продукції й основним капіталом Товариство братів Терещенків наприкінці ХІХ ст. було найбільшим у цукровій галузі країни.

Крім вищеперерахованих, Микола Артемійович володів такими цукрозаводами: Андрушівським (Житомирський повіт), Старосотянським (Чигиринський повіт) і Тьоткінським (Рильський повіт). На початку 80-х рр. ХІХ ст. Тьоткінська (переробляла щодоби 4,0 тис. берківців буряку), Андрушівська (відповідно 2,9 тис. ) цукроварні входили до четвірки найбільших підприємств галузі у всій країні.

Вже в перші два десятиліття діяльності Товариства братів Терещенків, у тому числі й кризові роки (1843 - 1876 1843–1876 рр.), його власники отримували величезні прибутки. Так, у 1872 – 1873 1872–1873 рр. від шести цукрозаводів (у тому числі трьох цукрозаводів Миколи Терещенка) було одержано 376 230 крб. чистого прибутку, а в 1880 – 1881 1880–1881 рр. уже тільки від Тульського та Михайлівського заводів – — 346 940 крб. У 1884  р. у відомості «Рахунок прибутків і збитків» товариства зазначалося: «Одержано прибутку з 1 травня 1883  р. по 1 вересня 1884  р. – — 738 849 крб. 74 коп.». Таким чином, у середині 80-х рр. ХІХ ст. брати Терещенки лише від діяльності спільного товариства отримували близько 3/4 мільйона крб. прибутків, а ще ж успішно працювали й давали величезні прибутки власні цукрозаводи кожного із братів.

В середині 80-х рр. ХІХ ст. цукрова промисловість зазнала економічної кризи. До цього спричинили надзвичайно низька купівельна спроможність населення та збереження високих цін на цукор, утворення його великих залишків у зв’язкузв'язку зі сприятливою перед цим кон’юнктуроюкон'юнктурою виробництва останнього. Щоб перемогти в конкурентній боротьбі своїх суперників, підприємці прагнули тягар кризи перекласти на плечі робітників, подовжуючи робочий день, зменшуючи заробітну плату тощо. Так, повірений Товариства братів Терещенків Рогозін писав своїм господарям: «…Для найму робітників відправив двох вербувальників. Мені пишуть з Воронезької губернії, що, завдяки неврожаю на хліб, можна наймати робітників за невисоку платню більше ніж 100 душ…».

На цукрових заводах родини Миколи Терещенка працювали зазвичай, мешканці околишніх сіл, але були і заїжджі працівники, які прибували сюди знайти роботу. Організацію їх праці і побуту можна прослідкувати на прикладі старішого, заснованого в 1835  р. рафінадного заводу в Хуторі Михайлівському, який щодобово переробляв 10 тис. пудів цукрового піску. На виробництві були зайняті 660 робітників, які працювали в три 8-годинні зміни і мали один вихідний в тиждень. Місячна заробітна плата – — від 6 рублів для некваліфікованих робітників, у жінок та до 15 рублів у бригадирів і старост. Крім того виплачувалися по 5 рублів на харчове довольство. Сезонні робітники, які прибували на завод із далеку, щоденно отримували із загальної кухні один кілограм хліба, 400 грам м’ясам'яса, 50 грам сала та інші продукти.

На початку ХХ ст. родина Терещенків мала у своєму розпорядженні 11 цукрозаводів — – дев’ятьдев'ять власних і два орендованих, на яких вироблялося залежно від врожаю сировини й кон’юнктурикон'юнктури ринку 9–109-10% загальноросійського цукру. Наприклад, якщо в 1899 – 1900 1899–1900 рр. виробництво останнього на всіх заводах Російської імперії становило 48  млн. 452 тис. пудів, то на підприємствах Терещенків, особливу роль де відіграв Микола Артемійович, - — близько 4,5  млн. пудів. У 1910  р. обсяг продукції на їхніх цукрозаводах досяг уже 6,6  млн. пудів, вартість якої оцінювалася в 27, 7  млн. крб.

* [http://www.ukrsugar.kiev.ua/history/index.php?idx=9 Н. А. Терещенко]

* [http://www.ukrsugar.kiev.ua/history/index.php?idx=10 І. Н. Терещенко]

* [http://www.ukrsugar.kiev.ua/history/index.php?idx=11 О. Н. Терещенко]

* [http://www.ukrsugar.kiev.ua/history/index.php?idx=12 Ф. Ф. Терещенко]

* [http://www.ukrsugar.kiev.ua/history/index.php?idx=13 М. І. Терещенко]

* [http://web.archive.org/web/20020620122854/http://eroplan.boom.ru/shavrov/chr2/kiev/teresh.htm Самолеты Ф. Ф. Терещенко]

* [http://www.kontrakty.com.ua/show/ukr/rubrik_main/21200515.html Літати  — так літати]