Карма Каг'ю: відмінності між версіями

'''Карма Каг'ю''' (Wylie: Ka-rma Bka’-brgyud) – — найбільша підшкола лінії [[Каг'ю]] [[тибетського буддизму]]

Вираз «Золота гірлянда Каг'ю» стосується майстрів, які є держателями лінії, головне вчення якої – — [[Махамудра]]. Це індійські майстри лінії, послідовність перероджень [[Кармапа|Кармап]] та їхні найважливіші учні, які зберігають безперервність передачі повчань. Держателі лінії обираються [[Кармапа|Кармапою]], який забезпечує цілісність та чистоту вчення

Подібним чином саме [[Кармапа]] завжди обирає вчителя, завданням якого буде передача повчань лінії йому, [[Кармапа|Кармапі]], в його майбутьому втіленні. Він – — великий [[бодхісаттва]], який має здатність бачити реалізацію та якості інших. За допомогою цієї здатності він і обирає своїх вчителів. Не існує жорстких правил, які визначають учителя заздалегідь. В одних випадках держателі лінії – — видатні переродженці, в інших – — надзвичайні практики, які не обіймають високого положення в релігійній ієрархії

Інший аспект лінії Карма Каг'ю – — проміжні керуючі справами, які опікуються монастирями [[Кармапа|Кармапи]] між його переродженнями. Ці люди не є держателями лінії. Приміром, Чотирнадцятий Кармапа, Тхегчог Дордже, призначив 9-го Другчена Міпама Чьок'ї Г'ямцо (також відомого як Мінг'юр Вангі Г'ялпо) проміжним керуючим справами. [[Шістнадцятий Кармапа]], згдіно індійського законодавства, заснував юридичний орган, Благодійну Фундацію Кармапи та призначив її опікунів

Традиція Каг'ю базується на нових циклах тантр, переклади яких робили з опором більше на етимологічну точність, ніж на свободу стилю [1, 49] і це пов'язано з діяльністю Чойкьи Лодоя із Мара, більше відомого як Марпа-Лоцава (1012-10961012–1096). Він вважається засновником традиції Каг'ю в Тибеті [2, 119]. За своє життя він тричі відвідав Індію з метою вивчення буддизму [3, 335]. Навчаючись в Індії Марпа став утримувачем лінії повчань. У зв'язку з цим звертаємо увагу на існування поняття лінії спадкоємної передачі вчення від вчителя до учня. В середині традиції існує поділ на „близьку”«близьку», або „пряму”«пряму» лінію вчителів, та „далеку”«далеку», або „непряму”«непряму» [1, 47].

Пряма лінія вчителів містить два імені – — Тілопа та Наропа. Тілопа – — вчитель Наропи. Перед ім'ям Тилопи згадують ім'я Будди Ваджрадхари – — втіленої Дхармакаї [4, 4]. Скоріше за все він не є історичною особистістю.

Після повернення до Тибету, в Марпи з'явилося багато учнів, серед яких найвідомішими стали Нгок Чоку Дордже, Метон Цхонпо, Цхуртон Вангдор і Міларепа Жепа Дордже. Кожен з них заснував окремо існуючу школу [5, 13].

В Нгок Чоку Дордже (нар. 1036  р.) були такі відомі учні як Рамцачен, Бавабачен, Сумпа Пходкачен, Нгок Мунпачен та Нгок Доде (нар. 1090  р.), що був сином Чоку Дордже та став утримувачем лінії передачі вчення після смерті батька та вчителя. Метон Цхонпо заснував школу, послідовники якої були дуже вправні у практиці Хеваджра-тантри. Цхуртон Вангдор – — його учні спиралися на практику Гухьясамаджа-тантри, та стали в цьому дуже авторитетними серед інших шкіл. Міларепа Жепа Дордже - — згідно з легендою був передбачений вчителем Марпи, та мав стати утримувачем всіх повчань цієї лінії передачі. Серед його учнів особливо виділяють Речунга Дордже Драка (нар. 1083  р.) та Гампопу (1079-1173 1079–1173 р.). Першого вчитель відправив до Індії, за повчаннями, які не привіз за свого життя Марпа, наприклад за практикою на «безформову дакіню» а також удосконалив свої навички у шести йогах Наропи [5, 60]. Від Речунга Дордже Драка почалася окрема школа, відома такими іменами як Геше Кхьюгцанпа (1115-11761115–1176) та Мачик Ондже.

Гампопа, чиє ім'я в дхармі - — Сонам Ринчен, або Дагпо Лхадже, що означає «лікар із Дагпо», відомий тим, що об'єднав два потоки повчань. З одного боку, він прийняв монащі обітниці у школі Кадам, отримав повчання від Джайондага, Джаюлви, Геше Ньюгрумпи, Шаво Гангпи и Геше Чагре Гонгкхапи, вивчив традицію «поступового шляху» (тиб.: lam rim), що була принесена до Тибету Атішею, і вчення Дромтонпи [1, 46]. Пізніше зустрівшись з Міларепою він отримав передачу повчань традиції Кагью, включаючи Махамудру та Шість йог Наропи. Знання та методи двох шкіл він об'єднав у органічне ціле, заснувавши школу Дагпо Каг'ю – — назва склалася від його імені. Дагпо Каг'ю відрізняє даний напрям від традиції Шангпа Кагью, яка була передана через Кхьюнгпо Налджора (900-1140900–1140) учня сіддх-жінок Нігуми і Сукхасиддхі [4, 3].

Найвизначнішими учнями Гампопи були Дусум Кхьенпо (1110 – 11931110–1193), що стане відомий як перший Кармапа та засновник школи Карма Каг'ю [2, 120], або Карма Камцанг, як її іноді називають.

Карма Каг'ю була заснована учнем Гампопи Дюсум Кхенпою – — першим свідомо перероджуючимся ламою Тибета, який отримав титул «[[Кармапа]]», «людина активності», «активність усіх будд».

Школа Карма Каг'ю є однією з чотирьох підшкіл [[тибетський буддизм|тибетського буддизму]] [[Каг'ю]]. Школа Карма[[Каг'ю]] виникла в Тибеті у ХІ ст., в науковій літературі також відома за назвами – — Каг'юдпа, Карчжупа, Кармапа.

Першими вчителями цієї школи в Тибеті були [[Марпа]] (1012-10971012–1097), [[Міларепа]] (1040-12301040–1230), [[Гампопа]] (1079-11531079–1153), які проголосили лінію наступності релігійного досвіду шляхом передачі його від Учителя учням в усній формі. Наявність письмових текстів та будівництво монастирів, як місць постійного проживання Вчителя та учнів, були не характерними школі [[Каг'ю]] на початку її існування. Однак, вже третій (за відліком) Учитель цієї школи, [[Гампопа]], який також здобув освіту в монастирі школи Кадампа і був учнем [[Атіша|Атіши]], уклав для своїх послідовників письмовий посібник – — роз'яснення сутності буддійської догматики та її взаємозв'язку із ритуальними практиками від простих до найскладніших, що ведуть до кінцевої мети існування особистості – — [[Просвітлення]]. Після смерті [[Гампопа|Гампопи]] школа [[Каг'ю]] розділилася на 4 великих школи та 8 менших. Кожну очолив один з чотирьох учнів, яких [[Гампопа]] ще за життя призначив своїми наступниками. З-поміж усіх чотирьох підшкіл (Карма Каг'ю, Барам Каг'ю, Цхалпа Каг'ю, Пхамо Каг'ю) найбільш життєздатною, активною та дієвою виявилася Карма Каг'ю, а її глава, який носить титул Кармапа і вважається втіленнням бодхісатви Авалокітешвари, завжди мав неабиякий авторитет у Тибеті. Мережа монастирів, яка з часом виникла в рамках школи Карма Каг'ю, вирізнялася серед інших тим, що поруч із монахами в них проживала і світська частина населення, яка практиковала буддійську медитацію. Школа створила власні освітні центри, де світські особи могли вивчати основи філософії і практики. До середини ХХ ст. у цій системі відбулося небагато змін.

На початку 1950  рр. уряд КНР ввів війська в Тибет і встановив справжню урядову владу, наслідком якої став тотальний розгром тибетської буддійської культури. Близько 100 тисяч тибетців, рятуючись від китайських погромів, були вимушені [[еміграція|емігрувати]] в сусідні країни – — Індію, Непал, Бутан, Сіккім. А від початку 60-х рр. почалася еміграція тибетців до Європи та США. Поруч із простими тибетцями у вигнанні опинилися глави багатьох релігійних шкіл, у тому числі Далай-Лама XIV (колишій голова тибетського уряду у вигнанні), Г'ялва [[Кармапа]] , відоміший як [[Шістнадцятий Кармапа]] (голова школи Карма Каг'ю, 16-й за відліком з часу її заснуванння у ХІІ ст.)

У [[1959]]  р. в Тибеті в районі Цурпху дощенту було зруйновано головний монастир школи Карма Каг'ю. Новий монастир побудовано у 1961-1966 1961–1966 рр. у містечку Румтек, що в індійському штаті Сікким. Другий за значимістю монастир школи знаходиться в [[Бутан]]і. У 1974  р. [[Шістнадцятий Кармапа|Кармапа XVI]] вперше відвідав Європу і відтоді, згідно з його побажанням, лами та вчителі школи почали відкривати центри «лінії [[Каг'ю]]» на Заході. Європейські центри Карма Каг'ю відрізняються від їхнього класичного тибетського прототипа такими рисами:

Засновниками центрів на Заході та в Україні та учнями [[Шістнадцятий Кармапа|Кармапи XVI]], які згодом стали Учителями традиції, є громадяни Данії, подружжя [[Оле Нідал|Оле і Ханна Нідал]]

Першими послідовниками Карма Каг'ю на території [[Росія|Росії]] були калмико-ойрати, які прийшли до Поволжя із західної Монголії у XVI-XVII XVI–XVII ст. Попри те, що більшість тогочасних калмиків належала до школи [[Гелуг]], ще у XIII  ст. ойрати отримували первісні передачі від лам [[Сак'я]] та [[Каг'ю]]. Також є відомості про поселення калмиків-буддистів поблизу Чугуєва Харківської області, які існували у XVIII  ст.

Майже всі громади Карма Каг'ю, які розташовані на території [[Україна|України]] та інших країн СНД, засновані [[Оле Нідал|Ламою Оле Нідалом]]. Він є ламою, вчителем традиції Карма Каг'ю, це право йому надав глава школа [[Шістнадцятий Кармапа]], який помер у [[1981]] році. Перша громада Карма Каг'ю в Росії виникла в Ленінграді (Санкт-Петербурзі) в 1989  р., в Києві у 1991 році.

Сучасні європейські та українські центри Карма Каг'ю подібно до буддійських центрів інших шкіл [[Нінгма]] та [[Каг'ю]], які також існують в Украні, різняться за стилем від первісної школи, яка виникла в Тибеті в XI-XII XI–XII ст. Проте це природньо, адже будь-яка релігійна організація, незалежно від місця та часу виникнення, потрапивши в інше культурне середовище, пристосовується до нього.

Європейські та російські центри Карма Каг'ю орієнтовані на невеликі групи світських послідовників даного напрямку [[буддизм]]у, практику буддійської медитації, засвоєння необхідною мірою буддійської теорії, і не пов'язані ані з відходом у чернецтво, ані з відмовою від своїх громадянських обов'язків. Це природна і спокійна форма пошуку релігійної істини в межах [[буддизм]]у.

1. Карма Тринле. История Кармап Тибета. Пер. с англ. – — М.: Алмазный путь, 2009. – — 244 с.

2. Цендина А. Д. …и страна зовется Тибетом. Ин-т востоковедения. – — 2-е изд. – — М.: Вост.лит., 2006. – — 303 с.

3. Андросов В. П., Леонтьева Е. В.  Марпа и история Карма Каг'ю – — М.: Открытый Мир, 2009. – — 512 с.

4. Карма Тхинлей Ринпоче. Золотая гирлянда. Ранние учителя Кагью в индии и Тибете. – — СПб.: Алмазный путь, 1993. –  — 48 с.

5. Тучи Джузеппе. Религии Тибета. Пер. с итальянского Альбедиль О. В., - — СПб.: Евразия, 2005. – — 448 с.