Вікіпедія

Волошин Ростислав Павлович: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
[перевірена версія][неперевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Birczanin (обговорення | внесок)
22 445 редагувань
Немає опису редагування
Рядок 23:
}}
{{Othernames|Волошин}}
'''Ростислав Павлович Березюк-Волошин''' ([[псевдо]]: «Павленко», '''«Горбенко»''', «Борисенко», «Левченко», «Чепіга») (*{{дн|3|11|1911}}, с. [[Озеряни (Дубенський район)|Озеряни]], нині [[Дубенський район]], [[Рівненська область]] — † {{дс|22|8|1944}}, с. [[Бійничі|Гаї Бійничі]], нині [[Дрогобицький район]], [[Львівська область]]) — полковникзахідноукраїнський студентський діяч, військовик. Полковник [[УПА|Української повстанськоїПовстанської арміїАрмії]], командант запілля УПА, заступник Головного командира УПА, Генеральний Секретар Внутрішніх Справ [[УГВР]]. Голова [[Союз українських студентських організацій під Польщею|СУСОП]].
 
Лицар [[Хрест Заслуги|Золотого Хреста Заслуги УПА]] (посмертно).
 
== Дитинство. Навчання ==
Народився [[3 листопада]] [[1911]] року у с. [[Озеряни (Дубенський район)|Озеряни]] [[Дубенський повіт|Дубенського повіту]] (пізніше району) на [[Рівенщина|Рівенщині]] у родині помічника начальника місцевої [[залізнична станція|залізничної станції]], [[полковник]]а [[Армія УНР|армії УНР]] [[Павло Волошин|Павла Волошина]] та Меланії КалістратовниКалістратівни Левчук.
 
Під час навчання у [[Рівненська українська гімназія|Рівненській гімназії]] Ростислав стає активним учасником молодіжної організації «[[Пласт (організація)|Пласт]]». У польських таємних поліційних зведеннях того часу зазначалося, що вдома у Волошина проводилися збори [[пластуни|пластунів]].
 
Після закінчення гімназії вступає на юридичний факультет [[Львівський університет|Львівського університету]], де стає членом підпільної Організації Українських Націоналістів ([[ОУН]]) з часу її заснування в [[1929]] роціроку. Через деякий час очолив Українську студентську репрезентацію в [[Польща|Польщі]] ([[Союз Українських Студентських Організацій під Польщею]]) (1933–1934), Дубенський повітовий, а згодом Рівненський окружний провід ОУН. Часто виступав на різних зборах студентської молоді у різних містах [[Західна Україна|Західної України]]. З [[1935]] до [[1937]] року був спів[[редактор]]ом підпільної молодіжної газети «Юнак» та журналу «Студентський Вісник».
 
[[Файл:Buderaj OUN.jpg|thumb|left|300px|Командування [[ВО «Богун»]] разом з прибулими гостями в с. [[Будераж (Здолбунівський район)]] Здолбунівського району Рівненської області (грудень 1943 р.). Нижній ряд (зліва направо): шеф розвідвідділу (ШРВ) «Немо» ([[Андрій Кисіль]]); член проводу ОУН(б) «Іванів» ([[Омелян Логуш]]); керівник угорської місії до УПА підполковник Ференц Мартон; комендант запілля [[УПА-Північ]] [[Волошин Ростислав|«Горбенко» (Ростислав Волошин)]]; командир ВО «Богун» [[Петро Олійник|«Еней» (Петро Олійник)]]; керівник охорони делегації «Кропива» ([[Василь Процюк]]). Верхній ряд: заступник ШРВ «Палій» ([[Василь Коренюк]]); господарчий референт УПА-Північ «Зубатий» ([[Василь Мороз]]); шеф штабу ВО «Богун» «Черник» ([[Дмитро Казван]]).]]
 
Після закінчення університету деякий час працює у львівському «Промбанку». 1935 р. одружується з гімназійною однокласницею з гімназії Ніною Левицькою .
 
== Діяльність в ОУН та УПА ==
З часу утворення [[Євген Коновалець|Євгеном Коновальцем]] [[Крайова Екзекутива ОУН|Крайової Екзекутиви ОУН]] на [[Північно-Західні Українські Землі|Північно-Західних Українських Землях]] в [[1935]] році став її ідеологічним референтом, а згодом і Крайовим Провідником на ПЗУЗ. За цей час багаторазово сидів у польських тюрмах, в тому числі двічі у [[Береза-Картузька (концтабір)|концтаборі «Береза Картузька»]]. На [[Рівненський процес|Рівненському процесі 22-26 травня 1939 року]] був засудженим на кілька років ув'язнення, проте початок [[Друга світова війна|Другої світової війни]] перервав цей термін.
 
Але з приходом [[більшовики|більшовиків]] Волошин знову був засуджений і ув'язнений. І знову його тюремний термін скоротила війна, на цей раз [[німецько-радянська війна|німецько-радянська]]. Вийшовши з тюрми, він став від імені [[УДП|Українського Державного Правління]] головою Рівненської обласної управи. В серпні 1941 року увійшов в Українську раду довіри, очолювану С. Скрипником, майбутнім патріархом, разом з [[Самчук Улас Олексійович|Уласом Самчуком]]. Після цього був заарештований німцямигітлерівцями. У 1942 вийшовшироку вийшов із в'язниці [[Монтелюж]] у [[Краків|Кракові]], став заступником обласного кооперативу у [[Рівне|Рівному]].
 
Р. Волошин був співорганізатором перших загонів [[Українська повстанська армія|Української Повстанської Армії]]. У 1943-му також став офіційним заступником [[Дмитро Клячківський|Д.Клячківського]] — «Клима Савура», крайового провідника на ПЗУЗ.
 
Р. Волошин головувавГоловував на [[Великий Збір ОУН|ІІІ-му Надзвичайному Великому Зборі ОУН (21 — 25 серпня 1943)]], де був обраний членом Бюро Проводу ОУН. Саме [[Роман Шухевич]], Р. Волошин та [[Йосип Позичанюк]] з весни 1943 фактично очолювали керівництво УПА.
 
[[21 листопада|21-22 листопада]] [[1943]] був головою на [[Перша конференція поневолених народів Сходу Європи і Азії|І-й конференції поневолених народів Сходу Європи і Азії]] у с. [[Будераж (Здолбунівський район)]] Здолбунівського району Рівненської області. Саме вона започаткувала світовий [[Антибільшовицький блок народів]], очолюваний після війни [[Ярослав Стецько|Ярославом Стецьком]]. Став командантом запілля (командувач тилом) УПА.
Рядок 56:
 
== Сім'я ==
Ростислав Березюк-Волошин народився в родині полковника армії УНР Павла Волошина та Меланії Калістратовни Левчук на ст. Озеряни, Дубнівського повіту 3 листопада 1911 року. Сім'яБатьки переїхалапереїхали з Києва після поразки національно-визвольних змагань 1917–1920 років разом з майбутнім патріархом УАПЦ [[Патріарх Мстислав (Скрипник)|Мстиславом (Скрипником)]]. Проживали на ст. Озеряни, Дубнівського повіту. Родина мала четверо дітей. Старша сестра Ія та син Юра померли в дитячому віці, а Оксана, член ОУН, загинула в околицях Дерманя, перебуваючи в підпіллі. Ростислав Волошин взяв шлюб з Ніною Левицькою, дочкою Гліба Левицького в, 1935 роціроку, яка училася в Рівненській гімназії разом з ним. Про родину [[Левицькі|Левицьких]] згадується з 1703 року, коли їх предки правили в парафії однієї з церков Луцька. Гліб Левицький був двоюрідним братом графа [[Левицький Модест Пилипович|Модеста РогуляРогаля-Левицького]], — лікаря та письменника, друга Лесі Українки.
 
Дружина Ростислава Волошина — Ніна Глібівна, уроджена Левицька,— членчленкиня ОУН, псевдо «Домаха». Була звя'зковою [[Ніл Хасевич|Ніла Хасевича]], близького друга родини. Заарештована в січні 1947 року, отримала 10 років мордовських таборів. З 1957 року проживала в м. Нововолинську[[Нововолинськ]]у разом із сім'єю дочки. Померла в 1971 роціроку, похована на міському кладовищі.
 
У Ростислава Волошината Ніни Волошиних було двоє дітей.:
* Інна, 1937 року народження та
* Андрійко 1944 року народження. Син, помер в 1947 році-го та похований на кладовищі в м.у Рівному.
 
Дочка закінчила Луцьке педадогічне училище, працювала бібліотекарем, вчителем вечірньої школи в м.у Нововолинську. Після переїзду родини вдо м. ЛуцькЛуцька в 1974 році працювала в облраді по туризму та екскурсіях. Померла в січні 1998 року та похована на міському кладовищі у [[Луцьк]]у. Інна відчувала «турботу» [[НКВД|відповідних органів]] все своє життя. Їй не дозволили отримати вищу освіту, морально пресували все життя. Валентин Оленченко помер в 1993 роціроку.
 
Внук Анатолій Волошин, 033.09.1957 р. н., м. Луцьк. Одружений. Дружина Юліана Волошина, 31.10.1986 р.н. Виховують сина Даміана 24.06.2012 р.н.
 
Внук Юрій Оленченко (Волошин), 033.09.1957. р. н. м., Луцьк. Не одружений.
 
Внуки Ростислава Волошина Юрій з рідним братом Анатолієм, були на [[Покрова Пресвятої Богородиці|Покрову]] 2008 в с. [[Бійничі|Гаї Бійничі]], де встановлений памятний хрест на місці загибелі Ростислава Волошина. Юрій після закінчення [[Національний університет "Львівська політехніка"|Львівської політехніки]] працює на Луцькому автозаводі&nbsp;— інженером<ref>Василь Яноші: [http://provinciyka.rv.ua/golovna/3918-neskhitnijj-ukranskijj-patrot.html Несхитний український патріот]</ref>.
Рядок 77 ⟶ 79:
Виписка з наказу (архів ГДА СБ України):
{{цитата|
Наказ №&nbsp;3/52 ГВШ&nbsp;— УПА від 12 жовтня 1952 року.
За великі заслуги в організації УПА, у військовому і політичному вишколі та вихованні кадрів УПА посмертно надано військові ступені і нагороджено Хрестами Заслуги такі особи:
: А. Надання військових ступенів.
Д. Ступінь полковника-політвиховника.
1. Д.Павленкові- Р.Волошинові УПА Північ, з датою старш. 22.8.44року.
: В. Нагородження.
а. Золотим Хрестом Заслуги.
5. полк. Павленка Р. Волошина.
/ усі під а-г нагороджені на основі рішення УГВР від дня 11.Х.52р. жовтня 1952 /
:: / / В. Коваль
::: Головний командир УПА}}
 
Рядок 92 ⟶ 94:
 
== Галерея ==
 
<center><gallery>
Файл:15760008.jpg
Рядок 130 ⟶ 131:
 
== Джерела ==
* Газета «Волинь» (Рівне), 9 липня 2004 року.ст— С. 10.
* у Луцьку видана книга пана ДмитрукаДмитрук В. Г. «Вони боролись за волю України»&nbsp;.— деЛуцьку (чільне місце відведено Ростиславу Волошину).
* Приватний архів Оленченко (Волошина) Юрія та Волошина Анатолія
 
Рядок 150 ⟶ 151:
[[Категорія:УПА]]
[[Категорія:Лицарі Хреста Заслуги]]
[[Категорія:Голови СУСОП]]
[[Категорія:уродженці Дубенського району]]
[[Категорія:В'язні концтабору «Береза Картузька»]]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Волошин_Ростислав_Павлович