|
== Історія ==
*[]
Перша згадка про наше село сягає ХІ-ХП століття. Одна з легенд, розповідає, що в сиву давнину на місці села були непрохідні ліси і що саме тут троє мисливців знайшли сокола, який був ними приручений і став першим помічником під час полювання. Вигідне географічне положення — ліси, родюча земля, річка Стир — все це приваблювало сюди перших поселенців. І хоча невідомо, хто були ті перші поселенці, ми вдячні їм за те, що місцем проживання вони обрали цю чарівну неповторну землю. Історія поселень сягає XI-XII ст., коли Сокуль стає одним із стратегічних пунктів на річці Стир. Першими поселенцями були ремісники, купці, селяни, що рятувались від татаро-монгольських орд Батия. І саме тут, на березі річки серед лісів знайшли собі захист і безпечне місце для життя. Десь саме в добу Галицько-Волинського князівства стає відоме поселення, княже містечко Сокуль. На початку постав замок, розташований на березі річки, оточений земляними валами, висота яких ще й тепер сягає 5-ти метрів, а ширина 10-ти метрів. Сокульський замок був на той час важливим стратегічним пунктом і являв собою досить неприступне укріплення. Лад земляними валами підіймався дерев'яний паркан з важких дубових колод. Вхід до замку з західної сторони перекривала в'їзна брама. Перед нею знаходився висячий міст, при потребі він підіймався і опускався через заповнений водою рів перед валами, довжина збережених земляних валів замку - 90 метрів, ширина - 80. Археологи провели на цьому місці розкопки і підтвердили своїми дослідженнями, що на території колишнього замку ще в Х-ХП століттях існувало давньоруське поселення. В археологічному пам'ятнику Волині (Рожищенсъкий район) зазначено, що в південній частині села на мисі першої надзаплавної тераси лівого берега р.Стир висотою 8-10м над рівнем заплави та на схід від шосейної дороги — багатошарове поселення гребінцево -накольчастої кераміки, давньоруського періоду Х-ХІІст., площею 1га. Документи давнього літописного «Пам'ятника» Почаївського монастиря свідчать, що княже заселення Сокуль дійсно існувало ще в до монгольський період, тобто до 1224 року. Головне заняття населення в ХІІ-ХПІ століттях — землеробство, тваринництво, рибальство, мисливство. Біля замку в Сокулі виростають будинки селян, ремісників, купців. Населення з кожним роком розростається. В XIV-XV століттях його оточували високі земляні вали, що захищали від ворожих нападів. Земляні вали розпочиналися біля Стиру з півдня і великою півдугою поза теперішнім кладовищем, опирались у річку в північній частині. Брами, які були при в'їзді в містечко з боку Рожи, та з села Навіз, їх перед першою світовою війною було знищено, але пам'ять про них живе не тільки в людських душах, а й у назві вулиці — Завальна, тобто та, що починається за валами. B XV-XVII століття містечко далі забудовується і розвивається. В 1564 році містечко Сокуль отримало від литовського князя Сигізмунда Августа і короля Польщі магдебурзьке право. За цим правом воно звільнялось від влади місцевого князя, мало свої органи місцевого самоврядування, що, звичайно сприяло до його майбутнього економічного і культурного розквіту. Містечко не тільки важливий стратегічний центр по обороні водного шляху та захисту місцевості від ворога. А й осередок ремесел, торгівлі, науці, мистецтва, культури. Тут відбуваються щорічно великі ярмарки, на яких можна було бачити різноманітні товари, привезені з різних земель Великого князівства Литовського, а також з Польщі, німецьких міст. В XV-XVII століттях містечко далі забудовується, розвивається ряд ремесел: теслярство, малярство, гончарство. Славиться давній Сокуль ще й шевцями, ковалями, кравцями, кушнірами. Ці назви закріплюються в багатьох прізвищах. Із покоління в покоління передаються у спадок нагадують про заняття предків. Про соціальний склад і зайнятість населення того часу та його кількість свідчать документальні джерела. В 1577році князь Сокульський платив від містечка королівській скарбниці від 30 ринкових домів, 248 вуличних домів, 60 убогих домів, 8 лозних людей. З документів видно також як з’являються в містечку нові соціальні стани людей. У подимному реєстрі 1629 року міститься перелік поселень Сокольської волості, з яких дев’ять, у тому числі і село Навоз (Навіз), збереглися до нашого часу, а чотири зникли. Православні міщани Сокола підтримують зв'язок з Луцьким братством, у Пом'янику якого згадані як члени братства соколиці (Василь Олександрович та Євксимія 1714 рік, У національному музеї Кракова зберігається рукописна книга кінця XVII століття «Проповіді і погребальні промови феофана Гірського», «Оправована в церкві Сокольницькой» для Луцького Братства. В кінці XVII століття у містечку проживає 777 жителів, було дві церкви, костел, жидівський дім молитви, дві крамниці, 17 ремісників, щорічно відбувались дві ярмарки. Національно-визвольна війна українського народу 1648-1654 років не обминула Сокуля і мала тут своїх героїв — селян і міщан, що пішли у військо гетьмана Богдана Хмельницького. В наслідок третього поділу Польщі 1795 року Волинь в складі Російської імперії. З часу панування царизму на Волині іде масове закріпачення селян. За переписом 1911 року в містечку Сокуль було 209 дворів, 1453 жителі 3 них основне населення — українці, більше сотні євреїв, багато польських сімей. Грозові шквали XXстоліття, вписали нові сторінки історії. Так в липні 1943 року село оточили німецькі есесівці і мадярські війська загнали людей до Троїцької церкви, щоб спалити всіх живцем, але людей було врятовано, фашистами було спалено 189 житлових будинків і 245 господарських будівель. 35 чоловік вивезли на каторжні роботи до Німеччини. 66 жителів загинуло смертю хоробрих у боротьбі з ворогом. Шануючи їх пам'ять односельчани спорудили монумент Слави. Під час польсько-українського конфлікту на Волині село Сокіл було спалено, 19 жителів замордовано поляками. Село перетворилося на згарище. І як не скрутно прийшлося, але звели спочатку землянки, а потім піднялися з попелища хати. Перша згадка про бібліотеку села Сокіл датується 1816 роком, коли було перебудовано храм Успіння Божої Матері і при ньому було встановлено школу та бібліотеку. Далі бібліотека функціонувала при церковно-прихоцькій школі та в хатах-читальнях.
Перша згадка про наше село сягає ХІ-ХП століття.
''Князь Любарт Гедимінович дарує села соборній церкві Іоанна
Богослова в Луцьку''
'''''8 грудня 1322 р.'''''
Оригінал не відшуканий. Копія взята з «Метрики Коронной», кн. №
177, за 1628 — 1629 рр., арк. 449, i надрукована в «Архиве ЮЗР», 1883, ч. I,
т. VI, стор. 1 — 2, звідки передруковується i в цьому виданні.
М. Дашкевич піддає сумніву правильність указаного в грамоті року —
1322 *, що має певні підстави, оскільки того року індикт був не 7-й, як вказано
в грамоті, а 5-й.
На деякі суперечності названих у грамоті i в літописах фактів
вказується в працях І. Шараневича («История», «Rys» та ін.) i A. Лонгінова
(«Гр. Юрия II»).Зокрема, заслуговує на увагу сумнів у тому, чи міг Любарт
володіти Луцьким i Володимирським князівствами, хоч би й короткий час.
Виходячи з текстів, що супроводжують грамоту, можна припустити, що
1629 р., коли Сигізмунд III дав розпорядження записати цю грамоту до «Метрики
Коронной», скріпивши поданий йому текст своєю печаткою, уже не було оригіналу
XIV ст., а тільки копія 1498 р., написана на пергаменті, яку литовський князь
Олександр завірив i скріпив печаткою.
Приклади з грамоти наведено в «Словнику».
<nowiki>*</nowiki> ''Н. Дашкевич'', Заметки по истории литрвско-русского
государства, К., 1885, стор. 96.
Żygmunth III etc. Oznaimuiemy etc. Podany był list y
pzywilei do xiąg cancelariei naszei większei, na pargaminie ruskim
ięzykiem pisany, zawieraiący w sobie confirmatią Alexandra,
xiążęcia jego mosci Litewskiego, nadania dobr pewnych
Rożyscz y wsi inszych, do niego należących, na cerkiew S. Iana
Bohostowa, w zamku Łuckiem wyssem stoiącą, czasy wiecznemi,
pieczęcią tegosż xiążęcia Alexandra
wiszącą woskową obwarowany, cały, zupełny y
nienaruszony; y proszono nas, abysmy ten list do act cancellariei naszey
mianowânych przyiąć y wpisać rozkazali, ktorei listu
confirmatiey te są słowa: Александеръ, милостию Божею великий князь
Литовъский, Русъкий, Жомоитский и прочая, панъ и дедичъ. Билъ намъ чоломъ
богомолецъ нашъ Ефремъ, владыка Луцкий и Острозский, и покладалъ передъ нами
листъ данины певныхъ маетностей нa Волыню, ку церкви соборной Луцкой святого
Иоанна Богослова, отъ князя Луцкого и Володимерского Люборта Кгедиминовича,
который такъ се въ собе маетъ: «Милостию Божею <strong>/20/</strong> и светое его Богоматери,
и светого Иоанъна Богослова, я Любартъ Кгедеминовичъ, Луцкий и Володимерский
князь, изгадалъ есми самъ o своюй души, будучи своимъ целымъ розумомъ, хотечи
душу спасти, записалъ есми и далъ село свое '''Рожысче святому Иоанну Богослову''' на
веки вечъные соборной церкви у Луцку, зъ людми данными и бобровыми гоны по
Стыру, противъ островов нашихъ: Переделокъ и Струги, Глименца и Высчона, и
Тополного, и Мошонки и Свинки, противъ острова Кобуча до Белое горы, Стыромъ
подъ Вишенки, зъ пусчами, зъ лесы и болоты подъ лесомъ, зъ ловы, погонными и
осочъными нашими Жолобовомъ а Чудановомъ, (што) надъ Стыромъ седятъ а стерегутъ
пущы нашое Ретовское, почонъ отъ Песчанъки бродку, одъ граници Сениковъ,
дорогою звечыстою до Любецкого мосту на болоте речъки Лютыцы, по половине зъ
Любчемъ грань, куды речъка идетъ, лесы, урочысчы до Колодезыковъ, пусчею,
болоты голыми до Каменя леса, зъ леса Лютыцею подъ задний островъ нашъ Росохи в
'''стависче бобровое, къ Соколю,''' делечи по половине дороги Чорторыское, черезъ
пусчу нашу и ловисча, подъ Чорный лесокъ нашъ, Бродницею берег леса подъ Белую гору,
Стыромъ, за монастыръ Дубинский, а отъ монастыра речкою Чолницею до мосту, на
дорозе зъ Дубисчъ до Своза, где се Чолница зъ Ретовкою сходитъ, а Ретовкою до
Чыжовки, а потомъ, пустивъши Чыжовку въ право, а въ лево Ретовъкою поступуючи,
недалеко села нашого Своза, ажъ ку Пруднику идучи, увесь лесъ Ретовъ, за
Ретовъкою къ Рожысчомъ, на западъ слонца, — до церкви Божое со всякими
пожытками прыдаемо; к тому село нашое Теремъное подъ Луцкомъ, почонъ отъ того
копъца при дорозе, грани Теременьское, и отъ того копъца къ великому копъцу
Грицевы могилы, на дорогу Жуковецкую, къ Бакшиной горе, на всходъ слонца зимный
грани Лисчынъское, а отъ Бакъшыны горы до дороги Лисчинъское, а тою дорогою до
перереского гостинца съ Луцка до Олыки, а покинувши гостинецъ Олышский въ
право, а другую дорогу до Поддубецъ, поехати гостинцомъ, который идетъ до
Колковъ ку полуносчы; у того гостынца кгрунтъ Теременский на левой руце, а по правой
Поддубецъкий, просто ку гостинцу до Жыдичына отъ Олыки, а покинувъши гостинецъ
Колковъский, взяти въ лево гостинцемъ до Жыдичына на западъ летний, по левой
руце. Теременский, а едучи дорогою зъ полмили на западъ зимный на гостинецъ Луцкий
— полеский, а оттоль до дороги, которая идетъ зъ Жыдичына до Крупой,
прозываемое Острозское, по половицы зъ Яровицею — по левой стороне
Теременское. Паки же, спаднейшого ради отправованя хвалы Божое пры церкви
соборной, даемо надто подъ Острогомъ тому господину отцу владыце и воспрыеминикомъ
его село наше Бусчу, зъ дворысчомъ Борсчовскимъ, Мезочъ Малый и Великий,
Будорожъ, Пичеви Точывско, как се въ собе шыроко и долго маетъ, до Чудовы
могилы, зъ лесами, подъ Дубно на две мили и ку Дерманю, зъ гаями, ловами и зо
всякими пожытками. Тыи вси села, отъ насъ ку церкви Божой приданые, маетъ
держати господинъ богомолецъ нашъ Климентый, владыка Луцкий и Острозский, и вси
наступъники его вечъно и непорушоно, а за насъ и чада наша Господа Бога молити
и o добромъ посполитомъ, вкупе зъ сынъклитомъ нашимъ, во первыхъ яко пастырь
<strong>/22/</strong> и отецъ нашъ, пры насъ и пры советахъ князевъ и бояръ нашихъ, радити и
советовати, а всими церквями и ихъ свесченъниками, нищихъ обителми, болницами,
странноприемницами радити, благихъ миловати, а злобныхъ казнити, яко самъ отъ
Христа Спаса власть господинъ отецъ владыка маетъ; архимандрыты благословити,
игумены наставляти, попы и дьяконы совершати, какъ въ нашой области, въ
богоспасаемыхъ городахъ въ Луцку и въ Острозе, и въ селахъ до нихъ
прислухаючихъ, такожде и бояръ и земянъ нашихъ; а соблазны творясчыхъ
изверзати, церкви освесчати, антымисы благословити, еретыковъ и непослушныхъ
клясти, никакоже паче благословеня его церкви созиждати, или самовласте
розорити, или свесченъниковъ отъ него благословенныхъ от церкви отганяти, или
дидаскалию основати, мети ставропию, но во всемъ ему, яко настоятелю,
повиноватись и все со благословениемъ его творити. А по семъ ненадобе
вступоватись ни детемъ моимъ, ни внучатомъ, ни всему роду моему до века, ни въ
люды церковъныя, ни во вся суды ихъ, — то все дал есми церкви Божой. Ктому и
куницы отъ поповъ по всемъ городомъ и погостомъ и по свободамъ, где суть
хрестиане, и своимъ тывуномъ приказуемъ судовъ церковъныхъ не судити, ибо
мирскимъ не просчено отъ закона Божыя доступоватыся въ тые рады. Аще ли хто
подъ областию нашою въ епархией Луцкой и Острозской, гординею превозносяйся,
сия предания отческая и повеления княжения нашего переступитъ дерзнетъ, десять
тисячей рублей на насъ и на епископа да казнится и отъ Бога проклятъ будетъ. И
на то есми далъ господину отцу владыце сию грамоту мою. Писанъ въ великомъ
Луцку, лета отъ создания мира 6830, индикта семого, месеца декабря 8 дня». И
просилъ насъ, абысмо ему тые наданя потвердили; ино мы, зъ ласки нашое
господарское, згадавши з паны радами нашими, тую данину во всюмъ ему и
наступъникомъ, епископомъ Луцкимъ и Острозскимъ потвержаемъ, а для болшое
твердости печать нашу завесити росказали есмо. Писанъ въ Городне, въ день
святого Валентина, року тисеча чотырысто деведесять осмого. Correxit cum
originali Budu.... Do ktorei prosby my się przychilaiąć,
mianowany list przywilei do act cancellariei naszei większei
przyiąć i do nich go spisâć rozkazalismy, na co, dla
lepszei wiary, pieczęć coronna do listu tego iest przycisniona. Dan w
Warszawie, dnia XXXI miesiąca Decembra, roku pańskiego MDCXXIX,
panowania naszego polskiego ХХХХІ, szwedskiego XXXYI roku. Za
przełożeniem jasnie wielebnego w Bogu jego mosci xiędza Jakuba
Zadzika, Biskupa Chełmskiego y Pom..., kanclerza wielkiego koronnego. (І.С.)
<small>[Грамоти XIV ст. / Упорядк., вст. ст., ком. i слов.-покаж. М. М. Пещак — К., 1974</small>
Одна з легенд, розповідає, що в сиву давнину на місці села були непрохідні ліси і що саме тут троє мисливців знайшли сокола, який був ними приручений і став першим помічником під час полювання. Вигідне географічне положення — ліси, родюча земля, річка Стир — все це приваблювало сюди перших поселенців. І хоча невідомо, хто були ті перші поселенці, ми вдячні їм за те, що місцем проживання вони обрали цю чарівну неповторну землю. Історія поселень сягає XI-XII ст., коли Сокуль стає одним із стратегічних пунктів на річці Стир. Першими поселенцями були ремісники, купці, селяни, що рятувались від татаро-монгольських орд Батия. І саме тут, на березі річки серед лісів знайшли собі захист і безпечне місце для життя. Десь саме в добу Галицько-Волинського князівства стає відоме поселення, княже містечко Сокуль. На початку постав замок, розташований на березі річки, оточений земляними валами, висота яких ще й тепер сягає 5-ти метрів, а ширина 10-ти метрів. Сокульський замок був на той час важливим стратегічним пунктом і являв собою досить неприступне укріплення. Лад земляними валами підіймався дерев'яний паркан з важких дубових колод. Вхід до замку з західної сторони перекривала в'їзна брама. Перед нею знаходився висячий міст, при потребі він підіймався і опускався через заповнений водою рів перед валами, довжина збережених земляних валів замку - 90 метрів, ширина - 80. Археологи провели на цьому місці розкопки і підтвердили своїми дослідженнями, що на території колишнього замку ще в Х-ХП століттях існувало давньоруське поселення. В археологічному пам'ятнику Волині (Рожищенсъкий район) зазначено, що в південній частині села на мисі першої надзаплавної тераси лівого берега р.Стир висотою 8-10м над рівнем заплави та на схід від шосейної дороги — багатошарове поселення гребінцево -накольчастої кераміки, давньоруського періоду Х-ХІІст., площею 1га. Документи давнього літописного «Пам'ятника» Почаївського монастиря свідчать, що княже заселення Сокуль дійсно існувало ще в до монгольський період, тобто до 1224 року. Головне заняття населення в ХІІ-ХПІ століттях — землеробство, тваринництво, рибальство, мисливство. Біля замку в Сокулі виростають будинки селян, ремісників, купців. Населення з кожним роком розростається. В XIV-XV століттях його оточували високі земляні вали, що захищали від ворожих нападів. Земляні вали розпочиналися біля Стиру з півдня і великою півдугою поза теперішнім кладовищем, опирались у річку в північній частині. Брами, які були при в'їзді в містечко з боку Рожи, та з села Навіз, їх перед першою світовою війною було знищено, але пам'ять про них живе не тільки в людських душах, а й у назві вулиці — Завальна, тобто та, що починається за валами. B XV-XVII століття містечко далі забудовується і розвивається. В 1564 році містечко Сокуль отримало від литовського князя Сигізмунда Августа і короля Польщі магдебурзьке право. За цим правом воно звільнялось від влади місцевого князя, мало свої органи місцевого самоврядування, що, звичайно сприяло до його майбутнього економічного і культурного розквіту. Містечко не тільки важливий стратегічний центр по обороні водного шляху та захисту місцевості від ворога. А й осередок ремесел, торгівлі, науці, мистецтва, культури. Тут відбуваються щорічно великі ярмарки, на яких можна було бачити різноманітні товари, привезені з різних земель Великого князівства Литовського, а також з Польщі, німецьких міст. В XV-XVII століттях містечко далі забудовується, розвивається ряд ремесел: теслярство, малярство, гончарство. Славиться давній Сокуль ще й шевцями, ковалями, кравцями, кушнірами. Ці назви закріплюються в багатьох прізвищах. Із покоління в покоління передаються у спадок нагадують про заняття предків. Про соціальний склад і зайнятість населення того часу та його кількість свідчать документальні джерела. В 1577році князь Сокульський платив від містечка королівській скарбниці від 30 ринкових домів, 248 вуличних домів, 60 убогих домів, 8 лозних людей. З документів видно також як з’являються в містечку нові соціальні стани людей. У подимному реєстрі 1629 року міститься перелік поселень Сокольської волості, з яких дев’ять, у тому числі і село Навоз (Навіз), збереглися до нашого часу, а чотири зникли. Православні міщани Сокола підтримують зв'язок з Луцьким братством, у Пом'янику якого згадані як члени братства соколиці (Василь Олександрович та Євксимія 1714 рік, У національному музеї Кракова зберігається рукописна книга кінця XVII століття «Проповіді і погребальні промови феофана Гірського», «Оправована в церкві Сокольницькой» для Луцького Братства. В кінці XVII століття у містечку проживає 777 жителів, було дві церкви, костел, жидівський дім молитви, дві крамниці, 17 ремісників, щорічно відбувались дві ярмарки. Національно-визвольна війна українського народу 1648-1654 років не обминула Сокуля і мала тут своїх героїв — селян і міщан, що пішли у військо гетьмана Богдана Хмельницького. В наслідок третього поділу Польщі 1795 року Волинь в складі Російської імперії. З часу панування царизму на Волині іде масове закріпачення селян. За переписом 1911 року в містечку Сокуль було 209 дворів, 1453 жителі 3 них основне населення — українці, більше сотні євреїв, багато польських сімей. Грозові шквали XXстоліття, вписали нові сторінки історії. Так в липні 1943 року село оточили німецькі есесівці і мадярські війська загнали людей до Троїцької церкви, щоб спалити всіх живцем, але людей було врятовано, фашистами було спалено 189 житлових будинків і 245 господарських будівель. 35 чоловік вивезли на каторжні роботи до Німеччини. 66 жителів загинуло смертю хоробрих у боротьбі з ворогом. Шануючи їх пам'ять односельчани спорудили монумент Слави. Під час польсько-українського конфлікту на Волині село Сокіл було спалено, 19 жителів замордовано поляками. Село перетворилося на згарище. І як не скрутно прийшлося, але звели спочатку землянки, а потім піднялися з попелища хати. Перша згадка про бібліотеку села Сокіл датується 1816 роком, коли було перебудовано храм Успіння Божої Матері і при ньому було встановлено школу та бібліотеку. Далі бібліотека функціонувала при церковно-прихоцькій школі та в хатах-читальнях.
== Відомі уродженці села ==
|
