Хрещення: відмінності між версіями

За догматичним вченням Церкви, правильно вділене хрещення витискає в душі того, хто прийняв хрещення незгладну печать, внаслідок чого уже не може бути повтореним, навіть коли охрещений відрікається від християнства і потім знову повертається. 47-е апостольське правило карає єпископа або священика усуненням від священства, якщо вони вдруге похрестять правильно охрещеного. Оскільки цією дією, за словами канону, вони зневажають хрест і смерть Господню, оскільки хрещення як духовне народження не може повторюватися, бо воно здійснюється на образ смерті Христової, яка відбулася лише один раз (Рим. 6, 3-5; Еф. 4, 4)72. На цій основі також правило 59 Карф. собору забороняє перехрещування осіб, які отримали правильне хрещення. Але у випадку, коли не можна точно встановити, чи хрещена особа за відсутністю переконливих свідчень, як це часто буває з покинутими малими дітьми, які у малолітньому віці не можуть дати відповіді, церковні канони (83-є пр. Карф. соб. та 84-е пр. Трул. соб.) наказують без жодного вагання та сумніву хрестити їх, щоб вони не були позбавлені «очищення цією святинею». Ця норма хрещення у разі відсутності переконливих даних про хрещення особи вказує на те, що в стародавній Церкві не було хрещення в умовній формі, яке практикується в католицькій Церкві. Однак умовний додаток до хрещальної формули: «Якщо не хрещений, охрещується…» було внесено у чин хрещення у требник Петра Могили, що дало можливість поширити практику умовної форми хрещення у Київській митрополії, а потім і у Московському патріархаті.

 

 

* [[Хрестини]]