Московсько-турецька війна (1686—1700): відмінності між версіями

|conflict= РосійськоМосковсько-турецька війна 1686—1700

'''РосійськоМосковсько-турецька війна'''   — війна у [[1686]]—–[[1700]] роках між [[Московське царство|Московським царством]] і [[Османська імперія|Османською імперією]] за контроль над південною [[Україна|Україною]] та [[Донщина|Донщиною]]. Складова [[Велика турецька війна|Великої турецької війни]] [[1683]]—–[[1699]] років. Закінчилася поразкою Османів і підписанням в 1700 році [[Константинопольський мирний договір (1700)|Константинопольського договору]].

У 1656  р. посаду великого візира Османської імперії захопила енергійна людина Мехмет Кепрюлю, яка зуміла підсилити дисципліну армії і завдати декілька поразок ворогам. Австрія повинна була укласти в 1664  р. не особливо для неї вигідний мир у Васварі; у [[1669]]  р. турки завоювали [[Крит]], а в 1672жовтні 1672 р., за [[Бучацький мирний договір|миром]] у Бучачі[[Бучач]]і, отримали від Польщі [[Поділля]] і навіть частину [[Україна|України]]. Цей мир викликав обурення народу і сейму, і війна почалася знову. У ній взяла участь і РосіяМосковія; зате на боці османів стояла значна частина козаків з Дорошенком на чолі.

Під час війни помер великий візир Ахмет-паша Кепрюлю після 15-річного керування країною (1661—76). Війна, що йшла із змінним успіхом, закінчилася [[Бахчисарайський мирний договір 1681|Бахчисарайським перемир'ям]], укладеним в 1681  р. на 20 років, як [[status quo]]; [[Західна Україна]], що представляла після війни справжню пустелю, і [[Поділля]] залишилися в руках турок. Осман легко погодився на мир, оскільки у них на черзі стояла війна з Австрією, яку розпочав наступник Ахмет-паші [[Кара-Мустафа|Кара-Мустафа Кепрюлю]]. Османам вдалося підійти до Відня і обложити його (з 24 липня до 12 вересня 1683  р.), але облогу довелося зняти, коли польський [[король]] [[Ян III Собеський]] уклав союз з Австрією, поквапившись на допомогу Відню і отримав біля неї блискучу перемогу над османським військом.

У Бєлграді Кара-Мустафу зустріли посланці від султану, що мали наказ доставити до Константинополя голову нездібного полководця, що і було виконано. У 1684  р. до коаліції Австрії і Польщі проти Османської імперії прилучилася і [[Венеція]], пізніше і Росія.

В ході війни, в якій османам довелося довелося не нападати, а захищатися на власній території, в 1687  р. великий візир Сулейман-паша був розбитий при [[Мохач]]і. Поразка османських військ викликало роздратування яничаряничарів, які залишалися в Константинополі, бунтуючи і грабуючи. Під загрозою повстання, Мехмед IV послав їм голову Сулеймана, але це не врятувало його самого: яничари скинули його за допомогою [[фетва|фетви]] [[муфтій|муфтія]] і насильно звели на престол його брата, [[Сулейман II|Сулеймана II]] (1687—91) — п'яниці, людини піддатного пияцтву і абсолютно нездібного до управління. Війна продовжувалася при ньому і при його братах, — Ахмеді II (1691—95) і Мустафі II (1695—17031695–1703). Венеціанці опанували Морією; австрійці узяли Бєлград (незабаром знову віддали османцям) і всі значні фортеці Угорщини, Славонії, Трансільванії; поляки зайняли значну частину Молдавії.

У [[1699]] році війна була закінчена [[Карловицький мир|Карловицьким мирним договором]], який був першим, за яким Османська імперія не отримувала ні данини, ні тимчасової [[контрибуція|контрибуції]]. Значення його значно перевершувало значення [[Ситваторокський мир|Ситваторокського миру]]. Стало для всіх зрозуміло, що військова могутність османів зовсім не велика і що внутрішні нелади розхитують їх державу все більш і більш.

У самій імперії Карловицький мир викликав серед освіченішої частини населення усвідомлення необхідності деяких реформ. Це усвідомлення вже раніше мали [[Кепрюлю]]  — сім'я, що дала державі протягом 2-ої половини XVII і початку XVIII сторіч. 5 великих візирів, що належали до найчудовіших державних людей Османської імперії. Вже в [[1690]]  р. великий візир Кепрюлю Мустафа видав [[Нізамі-Джедід]] ({{lang-ota|Nizam-ı Cedid}} - — «Новий порядок»), що встановив найбільші норми поголовних податків, що стягуються з християн; але закон цей не мав практичного застосування. Після Карловицького миру християнам в Сербії і Банаті пробачили податки за рік; вищий уряд в Константинополі став піклуватися про захист християн від поборів і інших утисків. Недостатні для того, щоб примирити християн з турецьким гнітом, ці заходи дратували яничар і турок.

* [http://rus-turc.narod.ru/ Русско-Турецкие войны] {{ref-ru}}