|
'''Візуальні ефекти''' ({{lang-en|OpticalVisual Effectseffects}}) — ілюзіоністський напрям у кіно, одним з родоначальників якого і часом випадковим першовідкривачем був француз [[Жорж Мельєс]].
Майстер спецефектів У. О’Брайєн, що вже мав досвід роботи над фільмами «Примара з дрімучої гори» (1919) і «Втрачений світ» (1925), першою екранізацією роману [[Артур Конан Дойл|А. Конан-Дойла]], так само майстерно поєднував в одному кадрі в [[Кінг Конг|«Кінг Конзі»]] штучні джунглі і зображення акторів, що проектуються на крихітному екрані. Пізніше він разом зі своїм учнем Р. Херріхаузеном отримав «Оскар» за спецефекти (знов із застосуванням техніки «зупиненого руху») для стрічки «Великий Джо Янг» (1949) Шедсака, який створив ніби нову версію свого ж «Кінг Конга». Херріхаузен уже самостійне ускладнив процес подібної анімації дії, назвавши його спочатку «динамацією», потім «супердинамацією». Завдяки цьому зняті відомі сцени дуелі скелетів у «Сьомій подорожі Синдбада» (1958) і поєдинку трьох акторів і семи скелетів з мечами в «Язоні і аргонавтах» (1963). У 1992 р. Херріхаузен отримав премію імені Гордона Сойєра за технічні досягнення в кіно, яка прирівнюється до спеціального «Оскара» за кар’єру.
Вперше [[рір-проекція|рирпроекціюрір-проекцію]] застосував у 1913 р. для картини «Бродяга» американський оператор Н. Дон. Задня проекція річки Сени в мініатюрі використана в стрічці «Вбивства на вулиці Морг» (1932) Р Флорі, який екранізував розповідь Е. По. За прийом транспарантної зйомки оператор Ф. Едуар серед інших творців фільму «Виродок Півночі» (1938) отримав почесну медаль на оскарівській церемонії. А ще через рік була введена номінація за спецефекти — і цікаво, що «Оскара» удостоїлися зовсім не популярні картини «Віднесені вітром» і «Чарівник з країни Оз», а нині маловідомий фільм катастроф «Сезон тропічних дощів», у якому майстри комбінованих зйомок Е. X. Хенсен і Ф. Серсен використали різні методи проекції для відтворення землетрусу і повені. Стихії (вода, земля, вогонь і повітря), що розбушувалися, потім нерідко ставали справжніми героями в кіно — досить назвати відзначені «Оскаром» стрічки «Пожнеш бурю» (1942), «Аварія під час занурення» (1943), «Вулиця Грін Долфін» (1947), «Коли стикаються світи» (1951, потужна сцена занурення Манхеттена під воду), «Плимутська пригода» (1952), «20 000 льє під водою» (1954), «Ворог у глибині» (1957), «Пригода «Посейдона» (1972), «Землетрус» (1974), «Гінденбург» (1975), «Безодня» (1989). На оскарівській церемонії в 1997 р. претендентом був «Смерч» із захоплюючими епізодами повітряних торнадо. На початку 1997 р. вийшов «Пік Данте» про небезпеку вулканів, потім — «Вулкан». На зорі німого кіно виверження вулкана Етна було відображено в італійському фільмі «Кабірія» (1914) Дж. Пастроне за допомогою багатократних експозицій і спеціальної обробки плівки.
Вдосконалені ним прийоми різного виду проекції, використання дзеркал і зйомок за системою «блукаючої маски» та «блакитного екрана» знайшли найбільш витончене докомп’ютерне втілення в «Блейд-раннері» (1982).
|
