Ян I Сліпий: відмінності між версіями

У [[1309]] році почалося протистояння між чеською знатю та Генріхом Карінтійським, королем Богемії. Це призвело до того, що частина знаті звернулася до Генріха VII Люксембурга з пропозицією зробити його сина Іоанна новим богемським королем. [[31 серпня]] [[1310]] року Іоанн Люксембурзький став новимкоролемновим королем Богемії. Для зміцнення своїх прав та становища відбувся шлюб між Іоанном та Еліжкою, донькою [[Вацлав II|Вацлава II]], сестрою [[Вацлав III|Вацлава III]].

[[Файл:John of Luxemburg-Wedding.jpg|thumb|left|200px|Шлюб Іоанна Люксембурга та Еліжки у м.місті ШпейєрШпеєр. 1310 рік]]

Після смерті Генріха VII прибічники Люксембургів сподівалися, що Іоанн продовжить справу батька. Цьому сталостала на заваді політика Габсбургів та вітельсбахів[[Віттельсбахи|Віттельсбахів]]. Найбільше чого змогли досягти головні прихильники Іоанна Люксембурзького — архієпископи Трірський та Майнцький — було згуртування більшості курфюрстів навколо Людовика IV (1314–1347) з баварського роду Вітельсбахів. Меншість курфюрстів, днакоднак, проголосували за австрійського герцога Фрідріха Габсбурга. Ці подвійні вибори призвели до кривавої сутички між двома суперниками, через що ідея імперії втратила своє значення, а престиж німецької корони знову впав.

Іоанн I Люксембурзький став на бік ВітельсбахівВіттельсбахів у боротьбі против Габсбургів. Він отримав від Людовика IV підтвердження всіх прав свого королівства та обіцянку визнати всі лети та майбутні здобутки. Водночас Іоанн вимушензмушений був вести боротьбу із зазіханнями чеської знаті на королівські права. Лідером знаті був Генріх Липський, який обіймав найвищу у королівстві посаду маршала. Його вплив здавався тим небезпечнішим, що він здобув прихильність Вацлава II та Ельжбети Рикси, удови Рудольфа Габсбурга, колишнього короля Богемії. Аби послабити впливовість знаті і самого Генріха Липського, король Іоанн Люксембурзький ув'язнив його. Утім, він переоцінив свої сили і, для того щоб придушити заколот зантізнаті, який спалахнув у 1318 роціроку, був змушений звернутися поза допомогудопомогою до німецького короля Людовика IV ВітельсбахаВіттельсбаха. При цьому Генріх Липський повернув собі посаду, а значення знаті в королівстві посилилося. В підсумку єдина спроба Іоанна Люксембурга зміцнити королівську владу виявилася невдалою.

Зусилля королеви Єлизавети прищепити Іоанну Люксембурзькому ті уявлення про королювання та врядування, які вона успадкувала від свого батька, виявилися марними. Після того як імпульсивність та нерозважливість Іоанна зірвали його спробу утвердити свою владу у Богемії, він полишив управління нею на Генріха Липського та інших представників знаті, віддаючівіддаючи перевагу тривалому перебуванню в Люксембурзі та при французькому дворі.

Іоанн Люксембург ніколи не почававсяпочувався у Богемія як удома. Він відвідував її лише задля одержання коштів на свої закордонні походи. Він став мандрівним лицарем, для якого ідеали лицарства були над усе. Його спробиспробам перетворити Прагу на осередок лицарства, влаштувавши там круглий стіл короля Артура, завадив провал влаштованого там у 1319 роціроку міжнародного турніру. Після цього король Іоанн переніс усі свої симпатії на Францію, де дух лицарства цінувався вище.

Разом з тим Іоанн Люксембург не полишав поза своєї уваги справи у Німеччині. У [[1322]] роціроку він допоміг Людовику IV ВітельсбахуВіттельсбаху перемогти убитвіу битві при Мюльдорфі. Тим самим завдяки Іоанну Габсбурги були подолані у боротьбі за корону Німеччини. За це Іоанн Люксембург отримав від ВітельсбахаВіттельсбаха імперський лен Хеб (Егер).

Через своє віддалення від королеви Іоанн навіть повірив намовавнамовам її ворогів серед чеської знаті про те, що вона мала намір скинути його з престолу та правити сама від імені їхнього сина Вацлава Карла. Через те він обмежив свободу королеви тай ув'язнив сина. Але невдовзі Іоанн Люксембург був змушений поступитися празьким городянам, які завзято захищали свою королеву, помиритися з Еліжкою і звільнити сина. Побоючись, щоб подібна змова справді колись та не трапилася, у 1323 році він привіз Вацлава Карла до ПарижуПарижа, або той отримав виховання при дворі короля Карла IV КапетінгаКапетинга.

В цей же час Іоанн Люксембурзький втрутиввтрутився ув конфлікт між королем Людовиком IV ВітельсбахомВіттельсбахом та папою римським [[Іван XXII|Іваном XXII]] ([[1316]]-[[1334]]) стосовно імперських прав у Ломбардії та Центральній Італії. Іоанн Люксембург виступив посередникпосередником, запропонувавши компроміс — папа римський визнає Людовика IV королем Німеччини, останній зрекаєтьсязрікається прав на цісарсьво на користь французького короля, а Арелат передається родицуродичу Капетингів — Карлу Валуа. Проте ціцей план було відкинуто. ТимВсе не меншж, Іоанн Люксембург, скориставшись боротьбою папи з королем, отримав право намісника у Німеччини на час відсутності Людовика IV. Після цього Іоанн Люксембург розпочав бурхливу дипломатичну діяльність стосовно досягнення примирення папи римського та Габсбургів з ВітельсбахамиВіттельсбахами. Водночас Іоанн готувався до італійського походу на запрошення місцевих гібелінів.