Битва під Магеровом: відмінності між версіями

[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
м Відкинути редагування 92.113.41.52 до зробленого EmausBot
Бучач-Львів (обговорення | внесок)
Немає опису редагування
Рядок 20:
[[Файл:Stefan Czarniecki2.jpg|міні|200пкс|[[Чарнецький Стефан|Стефан Чарнецький]]]]
 
'''Битва під Магеровом''' відбулася- битва [[Московсько-польська війна 1654—1667|Московсько-польської війни 1654—1667 років]]. Відбулась [[11 липня]] [[1657]] року. ПольськеКоронне військо під проводом [[реґіментар]]а <ref>(майбутнього [[Польний гетьман коронний|польного гетьмана]])</ref> [[Стефан Чарнецький|Стефана Чарнецького]] перемогло об'єднану [[Семигород|семигородсько]]-[[Військо Запорізьке|козацьку]] армію князя [[Ракоці Юрій II|Дьордя II Ракоці]].
 
==Семигородська інтервенція в Речі Посполитій==
Наприкінці січня 1657 року з півдня на територію [[Річ Посполита|Речі Посполитої]] увійшла сильна [[Семигород|семигородська]] армія під проводом князя [[Ракоці Юрій II|Дьордя II Ракоці]]. У другій половині лютого армія Ракоці (25 000) об'єдналася з козацьким десятитисячним експедиційним корпусом [[Антін Жданович|Антона Ждановича]], що його послав на підтримку семигородцям [[Богдан Хмельницький]]. У березні до Ракоці приєднався шведський гарнізон [[Краків|Кракова]] чисельністю 2500 солдатів під проводом генерала Пауля Віртца, а в квітні князь [[Ракоці Юрій II|Дьордь II]] зустрівся з королем Швеції Карлом Х Густавом для спільної виправи на [[Брест|Берестя]] у травні 1657 року.
 
Річ Посполиту у цьому скрутному становищі врятувала [[Данія]], - традиційний суперник [[Швеція|Швеції]], що оголосила війну Швеції в червні 1657 року, скориставшись тим, що Карл Густав міцно зав'яз у війні з Річчю Посполитою.
 
Вищою точкою успіхів семигородців у польській виправі стало зайняття на чотири дні [[Варшава|Варшави]] у червні 1657 року разом із шведським генералом Штенбоком. Але після того, як Штенбок за наказом короля Карла Густава 22 червня 1657 року вирушив до Данії, успіхам [[Ракоці Юрій II|Дьордя II Ракоці]] настав край. Не бачачи більше шансів на перемогу, він вирішив вивести своє військо до Семигороду. На цей момент союзна армія налічувала 16 тисяч семигородців (разом з найманцями-волохами та молдованами) та 6 тисяч козаків.<ref name="gr">[http://litopys.org.ua/hrushrus/iur912.htm М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ XII]</ref>