Леклерк Ніколя-Габріель: відмінності між версіями

'''Ніколя-Габріель Леклерк''' (Nicolas Gabriel Leclerc, народився - 1726, помер - 1798) -французький лікарь,літератор,перекладач,історик. Народився у Франції у місті [[Бом-ле-Дам]] (обл. [[Франш-Конте]]). Його батоко був лікарем тому молодий Леклерк пішов по його стопах.Спочатку практикував у провінції. У 1757 році під час Семирічної війни був призначений першим лікарем королівських військ в [[Німеччина|Німеччині.]] У 1759 році на запрошення імператриці Єлизавети І прибув до Росії , де зразу ж отримав авторитет розумної та талановитої людини. Тому вже у 1761 році був призначений іноземним членом імператорської Академії наук(а 11 квітня 1765 року став почесним членом імператорської Академії наук-після смерті М.[[Ломоносов Михайло Васильович|Ломоносова]])<br />

При імператорському дворі Ніколя-Габріель познайомився з українським гетьманом [[Кирило Розумовський|Кирилом Розумовським]].У них зав'язались дружні стосунки,Розумовський запросив Леклерка до себе на службу.

На початку 1760 року Леклерк разом з Розумовським та його родиною ідуть на [[Україна|Україну]]. На [[Гетьманщина|Гетьманщині]] француз провів майже рік, здебільшого перебуваючи то в [[Глухів|Глухові]] то в [[Батурин|Батурині.]]Тут Леклерк проявив себе як лікар-професіонал,науковець,здібний організатор.Зокрема, він розробив конкретні заходи, спрямовані на боротьбу з інфекційними хворобами та їх профілактику,

він стояв біля початків ветеринарної медицини в Україні. Свої думки, поради та спостереження про покращення стану здоров’я людей і свійських тварин, в тому числі за рахунок боротьби з комахами-розповсюджувачами інфекцій, він виклав у медичному трактаті «Засоби попередження заразних хвороб і зцілення від них», в якості додатку написав короткий нарис «Історія епідемічних хвороб, що панували в Україні». Цей твір було видано в 1760 р. у [[Москва|Москві]] . Пізніше ця праця Леклерка в цілому була перевидана в [[Париж|Парижі]] та [[Брюссель|Брюсселі]] під назвою «Есе про заразні хвороби худоби, а також засоби уникнення цього та ефективного їх лікування». На Україні Леклерк проявив себе не тільки як лікарь але як і історик. Про це свідчить його нарис на тему "Історія козаків двох сторін Борисфена,Дону і Сибіру" яке він написав на особисте прохання Кирила Розумовського(в основу цього нарису було покладено [[літопис Грабянки]]).Ніколя-Габріель Леклерк став одним з останніх іноземців який відвідав Гетьманщину перед її зникненням.Його вклад в історію України є неоціненним для нащадків.<br />

За весь час перебування в Росії (1759–1765, 1769–1775) ,Леклерк був свідком останніх років правління [[Єлизавета Петрівна|Єлизавети Петрівни]],не тривалого правління [[Петро ІІІ|Петра ІІІ]] та сходження на престол [[Катерина ІІ|Катерини ІІ]]. Остання у роки свого правління проводила реформи у галузі педагогіки свідком яких став і Леклерк.Імператриця зацікавившись теоріями [[Локк|Локка]] і [[Руссо]],мала намір за допомогою виховання і освіти створити "нову породу людей" освіченних і працьовитих громадян,тому її реформам підлягли вже існуючі та нові заклади освіти.Ці реформи не обійшли Леклерка стороною так як він був директором наук у Сухопутному шляхетному кадетському корпусі.Діяльність Леклерка як педагога представлена текстами декількох промов перед учнями Кадетського корпусу і Академії мистецтв які були опубліковані у 1772-1774 роках. Наприклад "Речь в Публичном собрании императорской Санктпетербургской Академии художеств» (1773-го року) у якій француз дає класифікацію мистецтв по видам,розгладає спаввідношення різних видів мистецтв з природою,обговорюе проблему розуму і почуттів у творчості. У цьому ж 1773 році був виданий його твір "Філософські міркування про виховання". Ще одна промова яка була видана у 1774 році " Мистецтво являється у світ з успіхом" була присвячена випускникам кадетського корпусу як напутнє слово.<br />