Макух Іван: відмінності між версіями

[неперевірена версія][перевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
зображення
Немає опису редагування
Рядок 1:
{{othernames|Макух}}
[[FileФайл:Makukh Ivan.jpg|міні|праворуч|230пкс|Іван Макух, молоді роки]]
'''Іва́н Маку́х ''' (* [[1872]], с.[[Дорожеве]]  (тепер [[Верхній Дорожів]])  — † [[18 вересня]][[1946]],[[Зальцбург]]) — український галицький державний, громадсько-політичний діяч. Представник [[Українська радикальна партія|Української радикальної партії]], її голова в 1930–1939 роках, посол до [[Галицький сейм|Галицького сейму]] (у [[1908]]–[[1918]] роках), делегат [[Склад Української Національної Ради ЗУНР|Української Національної Ради ]] [[ЗУНР]], потім [[державний секретар]] праці й відбудови, з січня [[1919]] року — [[державний секретар]] внутрішніх справ.
 
== Початки ==
[[Файл:Iwan Makuch.jpg|праворуч|230пкс|міні|Іван Макух]]
Народився в селі Дорожеве [[Самбірський повіт|Самбірського повіту]]. 1887  р. вступив до Дрогобицької гімназії. За популяризацію ідей українських радикалів у своєму селі на 5-му курсі відрахований з гімназії. 1892 року вступив до Львівської академічної гімназії, де черз «невідповідну поведінку» перебував на контролі. Через відсутність коштів на навчання давав приватні уроки, працював інструктором в інституті св. Миколая у Львові.
 
Упродовж навчання особисто познайомився з [[Франко Іван Якович|І. Франком]] та [[Павлик Михайло Іванович|М. Павликом]], які, за спогадами Макуха, «мали на молодь революційний вплив». У грудні 1895 продовжив навчання на правничому факультеті Львівського університету. В часі навчання вступив до студентського товариства «Академічна громада», де працював скарбником фонду взаємодопомоги; продовжував давати приватні уроки, влаштувався на працю в адміністрацію НТШ. У 1900 одружився з донькою незаможного священика.
 
1901  р. почав адвокатську практику, продовжив працювати в НТШ, редагував і видавав друкований орган радикалів «Громадський голос». З початком революційних подій в Росії 1905 року спільно з Грицем Гарматієм переправляв літературу та влаштовував місця для переховування втікачів. 1907 року відкрив адвокатську контору в [[Тлумач|Товмачі]], очолив повітовий виборчий комітет. 1908  р. був обраний кандидатом в посли до Галицького сейму по Товмацькій (Тлумацькій) і Тисменицькій судових округах. Увійшов до «Українського соймового клубу» Галицького сейму секретарем, який очолив [[Олесницький Євген]]. Опікувався проблемами народного шкільництва в Галичині. На виборах 1913  р. переміг кандидата-поляка.
 
== Визвольні змагання ==
 
1914  р. з початком Першої світової війни мобілізований. Вступив в бій з російськими військами під Солотвином, розбитий підрозділ відступив під Сігет в Румунії. В грудні 1914  р. звільнений з військової служби через виснаженість, переїхав до Відня. Там виступав в українських колах з відстоюванням ідеї створення УСС. У травні-червні 1915  р. Макух  — на звільнених австрійською армією землях Галичини, делегат «Сільського господаря» у Львові, отримав дозвіл повернутися до [[Тлумач|Товмача]], де проживала дружина і 4 дітей. Зосередився на відбудові зруйнованих війною сіл і допомозі малограмотним селянам; за це отримав австрійську медаль «Цивільний хрест за заслуги» ІІ ступеня.
 
У червні 1916 з початком Брусіловського прориву емігрував з Товмача до Нового Сончу. У кінці 1916  р. повернувся до Львова, працював у «Сільському господарі» та «Союзі для збуту худоби». Активно діяв у «Централі відбудови краю» (Краків), від цієї організації контролював в [[Сянік|Сяноку]] відновлювальні роботи.
 
Весною 1918  р. повернувся до Товмача, з однодумцями організував віче щодо Брестського мирного договору; очолює владу в місті. В кінці жовтня прибув до Львова на консультації з УНРадою, відбув до [[Івано-Франківськ|Станіславова]] з наказом місцевому проводу перебрати владу.
 
1 листопада його обирають головою повітової національної ради [[Тлумач|Товмача]]. В грудні 1918 [[Голубович Сидір Тимофійович|Сидір Голубович]] переносить за його порадою уряд до Станіславова. В січні 1919 очолює новий уряд Народного секретаріату. Спільно з М. Мартинцем випускає обіжник повітовим комісаріатам щодо проведення весняних польових робіт. Згідно з його пропозиціями упроваджуються нові форми керівництва в повітах, для боротьби з корупцією та хабарництвом засновується посада Державного ревізора — посів М. Воробець.