Студити: відмінності між версіями

'''Студити''' — [[монах]]и Східної Церкви, які живуть за правилом [[Феодор Студит|святого Теодора]], — [[ігумен]]а монастиря, заснованого в V столітті патрицієм Студіос у [[Константинополь|Константинополі]].

Студитський устав-правило ввів у [[Києво-Печерський монастир|Києво-Печерському монастирі]] близько [[1070]] св. [[Феодосій Печерський]], звідки він поширився по інших монастирях. У кінці [[19 століття|19 ст.]] в [[Галичина|Галичині]] розпочався рух за віднову первісного чернечого життя. Врешті, вВ [[1898]] р. на Сокальщині (нині — Львівська область) було засновано першу монашу спільноту. Молодих юнаків підтримав майбутній митрополит [[Шептицький Андрей|Андрей Шептицький]] з метою відродження форми монашого життя, питомої для слов'ян Сходу.

Молодих юнаків підтримав майбутній митрополит [[Шептицький Андрей|Андрей Шептицький]] з метою відродження форми монашого життя, властивої для слов'ян Сходу. Перших студитів А. Шептицький поселив у с. Вульці, в [[1904]] р. у Скнилові, — за так званим Скнилівським типіконом його укладу ([[1906]]). [[1919]] роціроку студити переїхали до [[Унів|Унева]] (Перемишлянського повіт), у якому сформували [[Унівська лавра|монастир]] (йому підлягали інші обителі). Студити займалися рільництвом, вели домашнє господарство, ремісничі робітні, сиротинці і бурси (в Уневі і на Личакові у Львові), бібліотеку «Студіон» у Львові, малярську школу і палітурню в Уневі тощо.

З [[1935]] року студити почали видавати місячник «Ясна Путь» (для внутрішнього вжитку) і «Промінчик Сонця Любови» для народу. У [[1939]] році в студитів було 8 монастирів і 3 місійні станиці (на [[Підляшшя|Підляшші]] — [[Заболотів]] і Шостка та на [[Полісся|Поліссі]]). Головним настоятелем студитів був митрополит А. Шептицький з титулом [[архимандрит]]а, по його смерті — брат митрополита [[Климентій Шептицький]]. 1939 року усіх студитів було 225 (у тому числі 22 ієромонахи). З приходом більшовиків [[1944]] р. чимало студитів загинуло, а у [[Унівська лавра|Свято-Успенській Лаврі]] в Уневі влаштовано концентраційний табір для духовенства, яке не визнало російське православіє.

Невелику частину студитів унаслідок воєнних дій вивезено з України. Після війни вони за старанням єромонаха Івана Петерса заклали дім у м. Буке в Німеччині, звідки переїхали до Шевтонь у Бельгії, а [[1951]] р. остаточно поселилися ву Вудстоку (Канада). [[1965]] р. [[Верховний архієпископархиєпископ УГКЦ]] [[ЙосипЙосиф Сліпий]] заснував Студіон у Кастельґандольфо біля [[Рим]]у; [[1974]] р. відкрито станицю в Парагваї. Зараз поза межами України живе 15 студитів.