Музей етнографії та художнього промислу: відмінності між версіями

Цілеспрямовано для музею етнографічних речей було вибудоване приміщення на проспекті Свободи, 24. Там розмістили колекції Міського музею Львова. З [[1939]] року музейний заклад отримав назву Музей художнього промислу. В підрадянський період [[1951]] року Музей художнього промислу відселили з приміщення, яке відібрав щойно створений у Львові Музей В.  І.  Леніна. Тоді ж, 1951  р. всі колекції Музею художнього промислу перевезли в приміщення колишньої Галицької ощадної каси ( проспект Свободи, 15 ), створене колись відомим львівським архітектором доби історизму [[Захаревич Юліан|Юліаном Захаревичем]] ([[1837]]—–[[1898]]), автором [[Львівська політехніка|Львівської політехніки]], синагоги в [[Чернівці|Чернівцях]], замку графа Адама Голуховського в місті [[Гусятин]].

Відтоді сучасний Музей етнографії та художнього промислу і розташований в будівлі колишньої Галицької кредитної каси. Будівля виділяється романтичним трактуванням неоренесансових та необарокових мотивів. Архітектор і будівельники активно використовували текстурні особливості та колір наявних матеріалів: поліхромну надрейнську цеглу, тесаний тернопільский камінь, майолікові рельєфи і металеві ковані ґрати, вироблені фабрикою [[Ян Дашек|Яна Дашека]]. Яскраво й виразно було оформлено вестибюль, викладений поліхромною плиткою, прикрашений панелями з кольорового каменю та вітражами фірми «Тіролер Ґласмалерай» з [[Інсбрук]]у. Інтер'єри і фасад будівлі декоровані роботами зі скульптурної майстерні [[Леонард Марконі|Леонарда Марконі]]. Завершує будівлю купол зі шпилем; біля основи куполу розміщена алегорична скульптурна група, яка символізує економічне процвітання Галичини.

Довгий час Музей Етнографії та художнього промислу у Львові був єдиним музеєм на теренах України, де зберігали коптські тканини  — вироби перших християн Північного Єгипту, що зберегли основи мови стародавніх єгиптян. Мізерну кількість коптських тканин має лише [[Національний музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків]] в Києві.

При створені колекцій приділяли увагу зборам матеріалів суто українських  — [[Кераміка|кераміки]] місцевих центрів, ткацтво, вишивка, сницарство тощо. Для зборів нових експонатів використовують як звичні експедиції по селах, так і події мистецького життя краю, наприклад, культурні і фолклорні заходи на Співочому полі в місті [[Тернопіль]].

Музей видавав «Матеріали з етнографії та мистецтвознавства» ([[1955]]—–[[1963]]), альбоми (народний одяг, різьба тощо) та окремі праці ([[Матейко Катерина|К. Матейко]] «Народна [[кераміка]] західних областей [[УРСР]] XIX—XX XIX–XX ст.», [[Рожанківський Володимир|В. Рожанківський]] «Українське художнє [[скло]]», Л. Суха «Художні металеві вироби українців східних Карпат», [[Антін Будзан|А. Будзан]] «Різьба по дереву в західних областях України», [[Запаско Яким Прохорович|Я. Запаско]] «Орнаментальне оформлення української рукописної книги», [[Сенів Іван|І. Сенів]] «Творчість [[Кульчицька Олена|О. Л. Кульчицької]]» тощо), влаштовує періодичні виставки, з [[1955]] р. має постійну експозицію «[[Побут]] українського народу» від [[16 століття]].

Альбом "«Скарби музею етнографії та художнього промислу інституту народознавства НАН України"». Автори Степан Павлюк і Роман Чмелик. - — Львів : Інститут народознавства НАН УКраїни, 2005. 228 с.