Ван Аньши був прихильником ідей конфуціанствоконфуціанства, намагаючись розвити його. Його філософія включала в себе утилітаристський принципи легізму: спирання на закони (фа), зокрема каральні («суворі покарання за малі злочини»), заохочення військової доблесті (у), відмова від визнання абсолютного пріоритету «давнини» (гу) над сучасністю. Теоретично обгрунтовуючи свою програму, Ван Аньши створив «нове вчення» (сінь сюе), засноване на оригінальній інтерпретації трьох конфуціанських канонів — «[[Ши Цзін]]», «[[Шу Цзін]]» та «[[Чжоу чи]]», останній з яких ставив вище канонічного літопису «Чунь цю». З відповідних творів Ван Аньши зберігся лише трактат «Чжоу гуань сінь і» («Новий сенс чжоуського керування»), присвячений «Чжоу чи».
В області онтології замість складної комбінаторики 64 гуа Ван Аньши прагнув використовувати більш проступростішу схему «п'яти елементів» (у сін), що містилася в «Хун фане», що відображено в його головному філософському творі — коментарі до цього тексту («Хун фань чжуань»).
Інтерес Ван Аньши до даосизму виявився у створенні коментаря (чжу) до «Дао де цзін» (збереглися фрагменти) й співчутливого есе про [[Чжуан Чжоу]]. Інтерпретуючи «Дао де цзін», Ван Аньши трактував [[дао]] як загальносвітову субстанцію, «тілесну сутність» ([[Ті-юн|ті]]) якої складає спочиваюча «початкова пневма» (юань ці), а «прояв» (юн) — рухома всенаповнююча (чуя) «пневма» (ці). «Спокій» (цзін) — «пан руху», вищою закономірністю якого є «приречення» (мін).
Ван Аньши вважав, що індивідуальна природа людини нейтральна по відношенню дощодо категорій «добра» й «зла», які можуть бути застосовні лише до її діяльного прояву — «почуттям». Звідси він виводив можливість активного освітнього, правничого, економічного та політичного впливу на людей та зміни їхїхніх звичок, обумовленихзумовлених «почуттями».
