Розкол Християнської церкви 1054: відмінності між версіями

Покинувши Константинополь, папські легати відправилися в Рим окружним шляхом, щоб сповістити інших східних ієрархів про відлучення Михайла Кіруларія інших східних ієрархів. Серед інших міст вони відвідали [[Київ]], де з належними почестями були прийняті великим князем та руським [[духівництво]]м.

У наступні роки Руська Церква не займала однозначної позиції в підтримку якої-небудь зі сторін конфлікту, хоча й зберігала східний обряд.<ref>Muller L. Des Metropoliten Ilarion Lobrede auf Vladimir den Heiligen und Glaubensbekenntnis. Wiesbaden, 1962 (нім.)</ref>. Якщо ієрархи грецького походження були схильні до антилатинської полеміки, то властиво руські священики і правителі не тільки не брали участьучасті ув ній, але й не розуміли сутності пропонованихвиставлених греками до Рима претензій догматичного й обрядового характеру.<ref>Висковатый К. К вопросу об авторе и времени написания «Слова к Изяславу о латинах» // Slavia. Praha, 1939. Т. 16, сс. 535—567</ref><ref>Подскальски Г. Богословская литература Киевской Руси, 988—1237 гг. т. 1. Спб., 1996, сс. 294—296</ref>. Таким чином, Русь підтримувала спілкування і з Римом, і з Константинополем, приймаючи ті або інші рішення залежно від політичної необхідності.

ДвадцятьЧерез роківдвадцять черезроків послупісля «поділу Церков» мав місце знаменний випадок звернення великого князя Київського ([[Ізяслав I Ярославич|Ізяслава Ярославича]]) до авторитету папи св. [[Григорій VII (папа римський)|Григорія VII]]. У своїй звадіборотьбі з молодшими братами за Київськийкиївський престол Ізяслав, законний князь, змушений був утекти за кордон (в [[Польща|Польщу]] й потім у [[Німеччина|Німеччину]]), звідки й апелював до захисту своїх прав до обох глав середньовічної «християнської республіки»&nbsp;— до імператора ([[Генріх IV (імператор)|Генріха IV]]) і до папи. Князівське посольство до РимуРима очолив його син [[Ярополк Ізяславич|Ярополк]], що мав доручення «віддати всю руську землю під заступництво св. Петра». Папа справді втрутився в ситуацію на Русі. Врешті-решт Ізяслав повернувся до Києва ([[1077]]). КнязьРуська Ярополк(Українська) канонізованийправославна Руськоюцерква (Українською)канонізувала православноюкнязя церквоюЯрполка майже одразу після смерті 22 листопада 1086 року.

Близько [[1089]] у Київ до митрополита [[Іоан ІІ (митрополит київський)|Іоанна ІІ]] прибуло посольство [[антипапа|антипапи]] Гіберта ([[Климент ІІІ|Климента ІІІ]]), який, очевидно, що бажав зміцнити свої позиції за рахунок його визнання на Русі. Іоанн, будучи за походженням греком, відповів посланням, хоча й складеним у самих шанобливих вираженняхшанобливо, але все-таки спрямованомуспрямованим проти «омани» латинян (це перше за часом неапокрифічне писання «проти латинян», складене на Русі, хоча й не руським автором). Однак, наступний митрополит, Єфрем (русич за походженням) сам послав у Рим довірену особу, ймовірно, з метою особисто впевнитися на місці в стані речей; в. [[1091]] року цей посланець повернувся у Київ і «принесе багато мощів святих». Потім, згідно з руськими літописами, посли від папи приходили в [[1169]] року.

У Києві були латинські монастирі (у тому числі [[Домініканці (орден)|домініканський]]&nbsp;— з [[1228]]), на землях, підвладних руським князям, з їхнього дозволу діяли латинські [[місіонер]]и (так, в [[1181]] князі Полоцькі дозволили ченцям-[[августинці|августинцям]] з [[Бремен]]а хрестити підвладних їм [[латиші|латишів]] й [[ліви|лівів]] на [[Західна ДвинаДвіна|Західній Двіні]]). У вищому стані укладалися (до невдоволення греків) численні змішані [[шлюб]]и. Великий західний вплив помітно в деяких сферах церковного життя. Подібна ситуація зберігалася до [[татаро-монгольська навала|монголо-татарської навали]].