Покровський Андрій Георгійович: відмінності між версіями

'''Покро́вський Андрі́й Гео́ргійович''' (* [[14 серпня]] [[1862]] — † [[1944]], [[Каїр]]) — видатний військово-морський діяч [[Російська імперія|Російської імперії]] і [[Українська Народна Республіка|Української Народної Республіки]] українського походження, [[адмірал]], головний командир портів [[Чорне море|Чорного]] і [[Азовське море|Азовського морів]], Міністр морських справ УНР.

Двічі кавалер [[Орден Почесного легіону|Ордену Почесного Легіону]], нагороджений двома [[Георгіївський хрест|Георгіївськими Хрестамихрестами]], багатьма іншими орденами.

Однак вже [[28 червня]] [[1916]] року імператор Микола II змінив командувача Чорноморським флотом. Ним став ще достатньо молодий [[віце-адмірал]] А[[Колчак Олександр Васильович|О.В. Колчак]]. Того ж дня Покровський подав у відставку з посади начальника штабу і незабаром був призначений начальником 2-ї бригади лінійних кораблів. Причиною відставки послужила його незгода з молодим, без достатнього бойового досвіду А. Колчаком, який за підтримки начальника Морського штабу Ставки адмірала А. Русіна з першого дня прибуття до Севастополя взявся перетрушувати командні кадри та загалом відкидав набутий бойовий досвід флоту.

Після [[Лютнева революція|Лютневої революції]] [[1917]] року на чорноморському флоті активізується український національно-визвольний рух. Проте, нерішуча військова політика [[Центральна Рада|Центральної Ради]], яка спиралася на соціалістичні гасла ліквідації регулярного війська, завдала флоту важкого удару. На кораблях посилюється більшовицька агітація. В умовах зростаючого безвладдя Покровський послідовно підтримував Чорноморський військовий український комітет. Як повідомляв мічман Г. Філєвський у квітні 1918 року своїм рапортом адміралу Колчаку, бригада лінійних кораблів Покровського єдина впродовж всіх трагічних подій на Чорноморському флоті зуміла зберегти свою бойову готовність.

Тим часом, [[29 квітня]] у Севастополі, за наказом контр-адмірала [[Михайло Саблін|Михайла Сабліна]] на кораблях Чорноморського флоту було піднято українські державні прапори. Здавалося, що питання флоту вирішене остаточно. Але провокаційна інформація, що до Севастополя наближаються одні лише німці, дозволила більшовикам вивести частину флоту до Новоросійська, де більшість кораблів за наказом В. Леніна була безславно затоплена.

[[1 травня]] німці, як союзники, увійшли до Севастополя. 4 травня віце-адмірал А. Покровський, як головний командир українських портів, взяв участь у переговорах з командувачем німецьких військ в Криму генералом [[Роберт фон Кош|фон Кошем]]. Відповідно до [[Берестейський мир|Берестейського мирного договору]] було обумовлено, що до завершення війни кораблі флоту піднімуть українські прапори. Але вихід кораблів до Новоросійська[[Новоросійськ]]а німці оцінили, як грубе порушенням умов БрестськогоБерестейського договору і [[4 травня]] виставили в портах свої караули і почали спускати українські прапори, оголосивши кораблі тимчасово полоненими.

Однак, з приходом до влади гетьмана [[Павло Скоропадський|Павла Скоропадського]] флотським справам стало приділятися значно більше уваги. На відміну від попереднього уряду [[УНР]], гетьман довірив справу будівництва флоту фахівцям. Своїм наказом від [[10 травня]] 1918 року Скоропадський створив спеціальну комісію по реформуванню Морського відомства на чолі з віце-адміралом А. Покровським. До складу комісії увійшли досвідчені військові моряки: віце-адмірал О. Хоменко, контр-адмірали Д. Ненюков, О. Кликов, П. Патон-де-Верайон та капітан 1 рангу [[Максимов Микола Лаврентійович|Микола Максимов]]. [[1 червня]] ця комісія представила Морському Генеральному штабу план будівництва і реформування військового флоту України. Затверджений гетьманом, він став основою будівництва [[Військово-морські сили УНР|національного флоту Української Держави]].

Наказом по Головному морському штабу флоту № 192/44 контр-адмірал [[Максимов Микола Лаврентійович|Микола Максимов]] оголосив про затвердження Військово-Морського прапора і наказав його підняти на кораблях і суднах українського флоту.

У [[1938]] році переїхав до Єгипту. Останні роки життя прожив у Каїрі[[Каїр]]і.

Помер у [[1944]] році, похоронений в каплиці на цвинтарі монастиря Святого Георгія у Старому Каїрі.