Пам'ятка садово-паркового мистецтва: відмінності між версіями

'''Пам'яткиятка садово-паркового мистецтва'''  — історико-культурнікультурна пам'яткиятка, що органічно включаютьвключає у свій склад рослини, особливості ландшафту[[ландшафт]]у (пагорби[[пагорб]]и, джерела води та водоспади[[водоспад]]и, долини [[струмок|струмків]] чи [[річка|річок]], каміння, скелі, дальні пейзажні перспективи, іноді заболочені ділянки), архітектурні споруди, скульптури, квітники.

Садово-паркове мистецтво має давню історію. Його виникнення сягає у глиб віків і є ознакою цивілізації, окультурення природного середовища. Садово-паркове мистецтво належить до синтетичних видів мистецтв і є одним з найбільш складних і трудомістких, адже оперує з неживими речами і живими істотами  — рослинами.

* Сад  — переважно сільськогосподарський об'єкт для вирощування і отримання фруктів і ягід.

* Парк  — переважно мистецький об'єкт з особливим розплануванням, включенням різних архітектурних споруд від малих архітектурних форм (альтанки, [[павільйон]]и) до [[палац]]ів, [[театр]]ів, [[стадіон]]ів, різних спортивних [[майдан]]чиків. Частка історичних парків мала у своєму складі і ділянку плодового саду (плодовий сад та горо́д у замку Віландрі, в парку Во ле Віконт, Франція; в парках передмість Санкт-Петербургу; італійський парк 17 ст. в [[Підгорецький замок|Підгорецькому замку]], Україна, мав ділянку [[виноградник]]а). В сучасних парках від цих настанов зазвичай відходять, а функції плодового саду і парку  — розмежовують.

Назва йде від імені міфічного героя [[Академ]]а. Той допоміг братам  — близнюкам [[Кастор]]у і [[Полідевк (міфологія)|Поллуксу]]  — визволити з неволі царівну Європу. За легендою Академ був похований саме в цьому саду. Сад Академа обрали своєю резиденцією [[філософ]]и. Саме тут гуляв і вів диспути разом з учнями і послідовниками філософ [[Платон]] (427–347 рр. до н.  е.) Філософська школа навіть отримала назву періпатетиків  — тобто мандруючих по саду. Школа отримала назву Академія. Навіть згадка про зниклий сад робила його пам'яткою культури, філософії, європейської античної цивілізації взагалі.

Частіше було навпаки навіть з доглянутими і відомими парками. Так, парк Версаль почав змінювати свій вигляд вже через тридцять років експлуатації. Частка дерев, висаджених нашвидкуруч, просто засохла. Надміру сильне втручання в життєдіяльність рослин, енергійне вистрігання кущів і дерев, збіднення ґрунтів  — не сприяло їх збереженню. Почалося скорочення ділянок саду. За припущеннями. первісна площа парку в Версалі сягала '''1.700 га'''. Територію парку Версаль в 20 ст. обмежили в '''600 га'''. Це скорочення території у три рази, хоча грандіозні перспективи історичного парку  — збережені.

Не кращим був стан і в інших парках. Надзвичайне пошкодження від урагану мав і історичний Лефортовський гай у Москві на початку 20 століття. Для багатьох історичних садів і парків у СРСР прийшов кінець існування через відсутність догляду, два розпади країни у [[1917]] і [[1991]] роках, катастрофічну історію впродовж 74 років . Дикий капіталізм, доба запровадження нової ринкової економіки тільки у [[Донецька область|Донецькій області]] призвела до загибелі '''15 парків''', і це  — в умовах відсутності війни.

Сади доби [[маньєризм]]у 16 ст.  — уславлена сторінка [[садівництво|садівництва]] Західної Європи. Вони зачно розвинули садові традиції доби відродження, виробили свій тип садово-паркового ансамблю і дали перші їх величні зразки. Сади доби маньєризму надзвичайно вплинули на подальший розвиток садово-паркового мистецтва доби [[бароко]] 17-18 століть в різних куточках не тільки Європи, а й світу (сади бароко в [[Ісландія|Ісландії]], сад бароко в [[Пекін]]і при палаці китайського імператора, сад бароко лікаря Бідлоо в Москві тощо). В 20 столітті в північній Італії з використанням стилістики маньєризму створений [[сад Ла Скарцуола]] ([[архітектор]] Томазо Бузи ([[1900]]–[[1981]]), Умбрія), де розвинені традиції італійського саду добарокової доби (парк Бомарцо).

Як пам'ятки вельможним особам розглядалися відомі сади бароко вже у 17-18 ст. ([[Версаль]] пов'язаний з королем Луї XIV, [[Петергоф (палацово-парковий ансамбль)]]  — з царем Петром І, сад у Варшаві  — з міністром [[Генріх Брюль|Генріхом Брюлем]]). В 19 ст. сади отримують статус історичних пам'яток, часто без прямої залежності від вельможних володарів, бо мистецька вартість деяких садів і парків отримала самостійне значення (сад [[Хет Лоо]], [[Голландія]], сад Лазенківського палацу,[[Польща]], сад бароко замку Во ле Віконт, [[Франція]], сади [[Несвізький замок|Несвізького замку]], Білорусь) З [[архів]]ів вийняли історичні плани садів, за якими розпочата їх реставрація чи відновлення первісного розпланування (квітник саду при палаці Монплезір, Петергоф, сад [[Рундальський палац|Рундальського палацу]] , [[Латвія]]).

Парк був закладений у [[1885]]–[[1887]] роках. Його композиції створив пейзажист дю Френ. Умови існування для більшості дерев у степу на півдні України були і залишаються екстремальними (діапазон температур впродовж року сягає 70 °C. Взимку трапляються морози у — -32−32.) Територія штучно створеного парку дорівнює 25 га. Через посушливо-спеповий клімат — [[пейзажний парк]] поливний, створено і декілька штучних ставків. Головні породи в парку — [[дуб]], [[акація]], [[тополя]], [[яловець]], сосна кримська, [[верба]], в тому числі і вавилонська. Екзотичні рослини часто гинуть через морози взимку і посухи літом, тому заміняються.

Консервація  — перший етап відновлювальних робіт у парках. Йде догляд за його станом, збереження існуючої просторово-розпланувальної композиції і її частин, ремонт і відновлення збережених архітектурних споруд, санітарні вирубки і лікування рослинних хвороб, дотримуються охоронний режим і запобігання подальших небажаних змін історичного вигляду парку.

* Сергеенко М. Е. «Садоводство в Древней Италии», Учёные записки ЛГУ, №  142, 1956.

* Вергунов А.  П.  Горохов В. А. «Русские сады и парки», М, «Наука», 1988.

* Терасований сад у Підгірцях, Іван Родічкін, Ольга Родічкіна. Старовинні маєтки України.  — К.: Мистецтво, 2009, 384 с.

* Бадалов П.  П.  Дендропарк «Веселі Боковеньки». Дніпропетровськ, 1978.

* Єна В. Г., Твердохлєбов І. Т., Шантирь С.  П.  Південний берег Криму: Путівник.  — Сімферополь: Бізнес-Інформ, 1996.  — 303 с  — ISBN 5-7707-6225-X.