Семен Климовський: відмінності між версіями

Життя С.Климовського, як правило, пов'язують з [[Києво-Могилянська академія|Києво-Могилянською академією]], в якій він начебто навчався (хоча в [[енциклопедія|енциклопедії]] «[[Києво-Могилянська академія]] в іменах» згадок про Климовського немає). М.Карамзін вважав його самородком, «учнем природи», якого, на жаль, «не довчило мистецтво». Навряд чи такий погляд має підстави, оскільки твори поета, які дійшли до нас, свідчать про добре знання ним мов, [[література|літератури]] й [[філософія|філософії]]. Серед тих, хто був Климовському духовно найближчим, першим слід назвати [[Горацій|Горація]].

 

 

Села давно немає: останні мешканці вибралися звідси під час [[Голодомор в Україні 1932—1933|голодомору 1932—1933 рр.]] Якщо їхати з обласного центру в напрямку [[Олександрія (місто)|Олександрії]], то повернути слід біля села Васине, потім кілька кілометрів степової дороги — і ось вона глибока балка, де колись уперше з'явився зі своїм приятелем Семен Климовський. На дні балки блищить великий став, навпроти якого, на пагорбі біля Хомчиного гаю, в оточенні високих тополь стояв будиночок Климовського, в якому й гостював Микола Левицький. Старого козака він застав з [[Горацій|Горацієм]] і [[Вергілій|Вергілієм]] у руках. Селяни в солом'яних брилях якраз поверталися з поля. Заходило сонце. Господар повів гостя на гору — щовечора він так проводжав небесне світило. Левицькому запам'яталися слова про те, що сенс має тільки те життя, про яке можна сказати, що воно — добродійне: добродійністю пройняті були і взаємини Климовського та селян: картинка, яку малює М.Левицький, майже ідилічна. Частина цієї ідилії — житейські поради мудрого «пана» Климовського, а також пісні, якими він обдаровує сільську молодь. Згадується в нарисі й пісня «Їхав козак за Дунай».