Козаков Михайло Михайлович: відмінності між версіями

'''Михайло Михайлович Козаков''' ({{lang-ru|Михаил Михайлович Козаков}}; [[14 жовтня]] [[1934]], [[Ленінград]] - — [[22 квітня]] [[2011]], [[Рамат-Ган]], [[Ізраїль]])  — радянський та ізраїльський актор, режисер, сценарист.

У 1952 Михайло Козаков вступив до школи-студії МХАТ (курс Массальського), яку закінчив у 1956 році. На останньому курсі дебютував у кіно, знявшись у фільмі [[Михайло Ромм|Михайла Ромма]] "«Вбивство на вулиці Данте"».

Після закінчення школи-студії МХАТ Михайло Козаков був прийнятий в [[Московський театр драми імені Маяковського|театр імені Маяковського]] (1956-19591956–1959), в якому зіграв роль [[Гамлет]]а у виставі, поставленій Миколою Охлопковим.

У 1959 він залишив театр Маяковського і перейшов до Московського [[Современник (театр)|театру "«Современник"»]] , де пропрацював більше десяти років (1959-19701959–1970), зігравши в 1960-х роках кілька яскравих ролей, у виставах, поставлених [[Єфремов Олег Миколайович|Олегом Єфремовим]]: Камергер у казці [[Шварц Євген Львович|Шварца]] "«Голий король"», [[Сірано де Бержерак]] в однойменній п'єсі [[Едмон Ростан|Ростана]], Кісточкін в комедії [[Аксьонов Василь Павлович|Аксьонова]] "«Завжди у продажу"», [[Микола I]] у виставі "«Декабристи"». Пізніше на сцені "«Современника"» Козаков виконав ще кілька ролей у постановках [[Галина Волчек|Галини Волчек]]: Адуев-старший у "«Звичайній історії"» Гончарова; Джеррі Раїн в "«Двоє на гойдалках"» [[Генрік Ібсен|Ібсена]]; Актора в п'єсі [[Максим Горький|Горького]] "«На дні"» та інші.

У 1970 Михайло Козаков пішов з театру "«Современник"», а через рік після нього залишив театр і його засновник Олег Єфремов.

У 1971 Михайло Козаков слідом за Єфремовим прийшов до [[МХАТ]]у, де зіграв ролі лорда Горінга у виставі "«Ідеальний чоловік"» [[Оскар Уайльд|Оскара Уайльда]], Гусєва в п'єсі [[Рощин Михайло Михайлович|Михайла Рощина]] "«Валентин і Валентина"» в постановці Олега Єфремова. У МХАТі Козаков працював над постановкою п'єси Леоніда Зоріна "«Мідна бабуся"», проте спектакль закрили, і у 1972 Козаков пішов у Театр на Малій Бронній, в якому пропрацював до 1986 року.

Помітними роботами актора в цьому театрі стали ролі у виставах режисера [[Анатолій Ефрос|Анатолія Ефроса]] "«[[Дон-Жуан]]"» [[Мольєр]]а (Дон Жуан), "«Одруження"» [[Гоголь Микола Васильович|Гоголя]] (Кочкарьов), "«Місяць в селі"» [[Тургенєв Іван Сергійович|Тургенєва]] (Ракітін). У цьому театрі Козаков поставив дві вистави: комедію Леоніда Зоріна "«Покровські ворота"» і п'єсу [[Юджин О'Ніл|Юджина О'Ніла]] "«Душа поета"».

У 1986 Козаков пішов із Театру на Малій Бронній в Театр Ленінського комсомолу, де зіграв роль Полонія у виставі Гліба Панфілова "«Гамлет"», пізніше в кінці 1990-х років в тому ж спектаклі він зіграв Тінь батька, але вже в постановці німецького режисера [[Петер Штайн|Петера Штайна]].

Після вдалого дебюту в кіно, в кінці 1950-х Михайло Козаков знявся в декількох картинах: у фільмі [[Рошаль Григорій Львович|Григорія Рошаля]] "«Вісімнадцятий рік"» (1958, другий фільм кінотрилогії за романом [[Толстой Олексій Миколайович|Толстого]] "«Ходіння по муках"»), мелодрамі Олександра Столпера "«Важке щастя"» (1958), у фільмі Іллі Гуріна "«Золотий ешелон"» (1959) та інших. Але справжня популярність до актора прийшла в 1961 році, коли на екрани країни вийшов фільм Геннадія Казанського й Володимира Чеботарьова за однойменним романом [[Бєляєв Олександр Романович|Олександра Бєляєва]] "«[[Людина-амфібія (фільм, 1961)|Людина-амфібія]]"». Проте в подальші роки Михайло Козаков знімався мало. Найяскравішою роботою в цей період стала його роль в драмі Наума Трахтенберга "«Постріл"» (1966), поставленої за мотивами однойменної повісті [[Пушкін Олександр Сергійович|Пушкіна]] з циклу "«Повісті Бєлкіна"».

У 1970-і актор зіграв свої найкращі й відомі ролі в кіно: "«Гойя, або тяжкий шлях пізнання"» (1971), "«Гросмейстер"» (1972), "«Лев Гурич Синицин"» (1974), "«Солом'яний капелюшок"» (1974), "«Здрастуйте, я ваша тітка!" » (1975), "«Іван та Марія"» (1975), "«Ярослав Домбровський"» (1975), "«Комедія помилок"» (1978), "«Красень-чоловік"» (1978) та інші.

У 1975 Михайло Козаков поставив телеспектакль "«Ніч помилок"» за п'єсою Голдсміта, а в 1978 дебютував як кінорежисер, поставивши на телебаченні двосерійний фільм "«Безіменна зірка"», створений за мотивами п'єси Михайла Себастьяна. Пізніше він поставив фільми "«Покровські ворота"» (1982), "«Якщо вірити Лопотухіну ..." …» (1983), "«Маскарад"» (1984), "«Фауст"» (1985), "«Візит дами"» (1989), "«Тінь, або Може бути, все обійдеться"» (1991), "«Вечеря в чотири руки"» (1999), "«Джокер'"» (за твором Сухово-Кобиліна "«Весілля Кречинського"») (2002), "«Мідна бабуся"» (2004).

У 1980-ті за участю Козакова виходять фільми "«20-е грудня"» (1980), "«І з вами знову я ..." …» (1981), "«Синдикат-2"» (1981), "«Товариш Інокентій"» (1981), "«Шостий"» (1981), "«Демидови"» (1983), "«Кукарача"» (1983), "«Унікум"» (1983), "«Герой її роману"» (1984), "«Неймовірне парі, або істинне пригода, що благополучно завершилося"»(1984), "«Войовниця"» (1986), "«Бережи мене, мій талісман"» (1986), "«Пан оформлювач"» (1988) та інших.

Він написав сценарії до фільмів : "«Візит дами"» (1989), "«Тінь, або Може бути, все обійдеться"» (1991), "«Вечеря в чотири руки"» (1999).

У 1991 Михайло Козаков з родиною виїхав до Ізраїлю. До 1996 він працював у Тель-Авівському Державному камерному театрі як актор і режисер (роль Тригоріна в чеховської "«Чайці"» на [[іврит]]і, постановка і гра в "«Коханці"» Гарольда Пінтера та інші), викладав, організував російську трупу, з якою випустив чотири вистави, один з яких — - "«Можлива зустріч"» Пауля Бартса - — був показаний ним у Москві.

У кіно в ці роки Михайло Козаков знімався рідко. Він знявся у фільмах: "«Дурні вмирають по п'ятницях"» (1990), "«Футболіст"» (1990), "«Манія Жизелі"» (1995), "«Фатальні яйця"» (1996).

У 1996 році він повернувся до Росії. У 1997 створив антрепризу "«Арт-Клуб ХХI" », яка представила дві вистави "«Можлива зустріч"» і "«Неймовірний сеанс"», пізніше перейменував її в "«Російську антрепризу Михайла Козакова"». Поставив спектаклі "«Паола і леви"», "«Квітка що сміється"», "«Граємо Стріндберг-блюз"». У 1999 артист спільно з саксофоністом [[Ігор Бутман|Ігорем Бутманом]] поставив спектакль-концерт за віршами [[Бродський Йосип Олександрович|Бродського]] "«Концерт для голосу і саксофона"». Крім того, в Петербурзькому театрі імені Комісаржевської Козаков поставив спектакль "«Вшанування"» по Слейд.

У 1999 Михайло Козаков екранізував два своїх вистави, раніше поставлені ним у своїй антрепризі: драму "«Вечеря в чотири руки"» (за виставою "«Можлива зустріч"») і телеспектакль "«Вшанування"».

У 2000-х він знявся у фільмах "«24 години"» (2000), "«Лавина"» (2001), "«Дует для голосу і саксофона"» (2005), "«Вшанування"» (2005).

З 2003 Козаков  — актор Московського академічного Театру ім. Мосради (грав у виставах "«Венеціанський купець"» (Шейлок), "«Король Лір"» (Лір).

У травні 2010 Козаков знову повернувся до Ізраїлю і возз'єднався зі своєю колишньою дружиною, продюсером Ганною Ямпільською, а в листопаді 2010 здійснив гастрольний тур по містах Ізраїлю зі своєю новою програмою.

Михайло Козаков був одружений неодноразово , у нього п'ятеро дітей і онуків.

Автор книг "«Акторська книга"», "«Фрагменти"», автобіографічного сценарію "«Мені Брамса зіграють ..."…».

[[Народний артист Росії]] (1980), лауреат [[Державна премія СРСР|Державної премії СРСР]] за театральну діяльність (1967), Державною премією РРФСР (1983) за роль [[Фелікс Дзержинський|Фелікса Дзержинського]] в ТВ-фільмі "«20-е грудня"». Нагороджений Царськосельською мистецькою премією  — Бронзовою фігуркою Катерини Другої (1997).

* [http://KinoArt.ru/magazine/07-2002/reading/kozakov/ Интервью журналу «Искусство кино» (№  7 за 2002 год)]