Аннали (Тацит): відмінності між версіями

 

== Історія ==

 

При перегляді попередньої історіографії Тацит звернув увагу на те,що знамениті римські історики дуже красномовно описали минулі перемоги та невдачі римлян. Коли влада опинилася в одних руках (після битви при Акції у 31 р. до н.е.), почалося писання історії для того, щоб задовільнити правління. Тацит же говорить, що він старається писати «без гніву і пристрасті» (sine ira et studio). Заперечувати його точності у викладі фактів неможливо, однак він приводив власне трактування і був об'єктивний далеко не завжди. Тацит писав з явною моралізаторською тенденцією. Відсутність чесноти він вважав звироднілістю і занепадом для людини. Ось його слова щодо мети Анналів: «Я вважаю найважливішим обов'язком Анналів зберегти пам'ять про прояви чесноти і протиставити ганебним словам і справам залякування ганьбою в потомстві» (Аннали, III, 65; у перекладі Г. С. Кнабе). У викладі історії Тацит обмежився історією міста-держави, не беручи до уваги всю імперію. Він висунув на перший план фігури імператорів і придворних, а про Італію, провінції і людей, що робили там політику, говорить мимоходом. Історик виявився також хорошим психологом у оцінці діянь політиків. Однак, через особисті переживання, особливо при Доміціані, він вважає за краще виявляти усі їх хиби. Тацит удавався до риторики дуже стримано, але використовував її в приголомшливих описах глядача, розрахованих на ефект. Питання про джерела історика досить заплутане. У Історії він посилається на Плінія Старшого і записки Мессали. У Анналах цитує Плінія Старшого, Фабія Рустіка, записки Юлії Агрипини Молодшого.