Деісусний чин (Софійський собор, Константинополь)

Немає перевірених версій цієї сторінки; ймовірно, її ще не перевіряли на відповідність правилам проекту.

Софійський собор (Константинополь). Деісусний чин — видатний зразок релігійної композиції 12 ст. доби Візантійської імперії.

Передісторія

Мозаїки мали широкий вжиток ще в добу античності. Декоративні, насичені різноманітними орнаментами, вони здебільшого прикрашали підлоги. Згодом удосконалились як їх техніки створення, так пройшло і ускладнення сюжетів. В останні прийшли зображення богів античного пантеона.

330 року був заснований столичний Константинополь на місці малого поселення Візантій. Але пройшло майже двісті років, поки народилося суто візантійське мистецтво^[1], котре всмоктало художні форми ранньохристиянського періоду, котре агресивно запозичило техніку створення мозаїк і також агресивно підкорило їх служінню християнській релігії. Суворість експансії цього бюрократичного і непохитного у своїй наполегливості мистецтва призведе не один раз до нівелювання культурних паростків місцевих культур^[1], підкорення цих паростків власним схемам, перемелюючи їх на схожий з константинопольським варіант іконографії і жорсткого канону.

В столичному Константинополі, що перебирав на себе видатних майстрів з усіх усюд, народився притаманний йому варіант християнського мистецтва, міського, вишуканого, розкішного, з помітною печаткою придворного смаку і централізованої державної церкви^[1].

Всі риси мистецтва міського, вишуканого, розкішного, з помітною печаткою придворного смаку і централізованої державної церкви, притаманні і композиції мозаїчного деісуса в Софійському соборі столиці.

Опис твору

Мозаїчний деісусний чин та предстояння імператорської родини Комнінів перед Богородицею належать до одного періоду створення. Обабіч від Богородиці, що держить немовля-Христа, розташовані імператор Йоанн ІІ Комнін та його дружина Ірина, донька угорського короля Ладислава, в розшитих коштовним камінням шатах. Імператор підносить Маріх мішечок із золотом (бо коштовне для нього має бути коштовним і приємним і для цариці небесної), Ірина підносить Богородиці сувій. Створення композиції відносять до 1118 року, хоча вона повторює ранню композицію з зображенням Константина Мономаха та імператриці Зої. Все це нагадує жорсткий церемоніал константинопольського імператорського двора, фігури подані фронтально, симетрично, ніхто не затуляє один одного. Але майстри-мозаїсти, достатньо добропорядні, не відрізнялись яскравим обдаруванням.

Печатка непересічної обдарованості притаманна майстрам, що створили мозаїчну композицію деісус, поруйновану майже на 70 відсотків. До 20 століття дійшла лише верхня частина мозаїчних зображень, а колишній низ її нині прикритий мармуровими стулками.

Схема традиційна — перед Христом на троні предстоять ліворуч Богородиця, праворуч Іоанн Хреститель, що молять Всевишнього за грішне людство. Ілри більші за реальний зріст людини. Композиція виконана на золотому тлі та позбавлена будь-яких дрібниць.

Обличчя Богородиці збережене частково. Більш збереженості у фігурі Іоанна Хрестителя. Поряд із індиферентним обличчям Христа обличчя Марії і Іоанна вражають тривожними емоціями. В привабливому обличчі Марії прочитуються туга і тепла молитва милості. Риси незаспокоєності і неприхованого драматизму притаманні обличчю Іоанна Хрестителя, видомим також за образами ікон «Іоанн Хреститель, янгол пустелі». Мозаїка створена з непересічним старанням і рідкісним актом творчого натхнення.