Вікіпедія

Сова Афіни

Сова Афіни або Сова Мінерви служить символом знання, мудрості, проникливості та ерудиції у всьому західному світі[1][2]. В давньогрецької міфології маленька сова (Athene noctua) традиційно представляла або супроводжувала Афіну, цнотливу богиню мудрості, або Мінерву, що ототожнюється в римської міфології з Афіною[3].

Срібна тетрадрахма із Ліонського музею образотворчих мистецтв з зображенням сови Афіни (близько 480—420 до н. е.). Напис «ΑΘΕ» — скорочення від ΑΘΗΝΑΙΩΝ, що можна перекласти як «афіняни». В повсякденному побуті афінські драхми називалися γλαῦκες (сови).

У давньогрецькій міфології ред.

 
Афіна, що тримає шолом і спис, з совою. Робота приписується вазописцю Бригу (близько 490—480 рр. до н. е.). Метрополітен-музей

Причини появи асоціації Афіни з совою неясні. Деякі дослідники, такі як Девід Кінслі та Мартін П. Нільсон, висували припущення, що Афіна могла походити від мінойської богині, пов'язаної з птахами[4][5], а Марія Ґімбутас стверджувала, що простежується походження Афіни від стародавньої європейської богині птахів і змій[6][7].

З іншого боку, Синтія Бергер вказувала на деякі привабливі характеристики сов, такі як їх здатність бачити в темряві, що могло бути використано в якості символу мудрості[1]. Водночас інші дослідники, такі як Джеффрі Арнотт, припускають просту асоціацію між міфами про заснування Афіни і великою кількістю маленьких сов в регіоні (факт, зазначений ще в епоху античності, у творах Аристофана «Птахи» і «Лісистрата»)[8].

У всякому разі, місто Афіни, мабуть, прийняло сову як символ вірності своїй покровительці богині-незайманці[8][9], яка, згідно з популярним етіологічним міфом, відтвореним на західному фронтоні Парфенона, завоювала прихильність у городян, запропонувавши їм більш спокусливий дар ніж Посейдон[10].

Сови зазвичай зображувалися афінянами на вазах, вагах і призових амфорах для Панафінейських ігор[8]. Сова Афіни навіть з'явилася на лицьовій стороною афінських тетрадрахм після 510 р. до н. е., і, згідно Філохору[11], афінська тетрадрахма була відома як γλαύξ (маленька сова)[12] у всьому стародавньому світі та «сова» в сучасній нумізматиці[13][14]. Сови, однак, не використовувалися виключно афінянами для представлення Афіни, а могли служити мотивацією під час битв іншими грецькими містами. Так, наприклад, при перемозі Агафокла Сіракузького над карфагенянами у 310 році до нашої ери сови, що літали по рядах воїнів, були витлумачені як благословення Афіни[1]. Подібним ж чином вони були зображені в битві при Саламіні, описаній в біографії Фемістокла, написаній Плутархом[15].

В римській міфології ред.

Асоціація сови з богинею мудрості продовжилася і в культі Мінерви в римської міфології, хоча ця богиня іноді просто приймає її як священну або улюблену птицю. Наприклад, в «Метаморфозах» Овідія ворона Корнікс скаржиться, що її місце як священної птиці богині зайняла сова, яка в цій конкретній історії виявляється Ніктіменою, проклятою дочкою Епопея, царя Лесбосу[16].

Що ж стосується давньоримського фольклору, то сови вважалися провісниками смерті, якщо вони ухали, сидячи на даху. Також згідно з повір'ям сова, поклавши одну зі своїх пір'їнок поруч зі сплячим, могла спонукати того заговорити та розкрити свої секрети[3].

Примітки ред.

  1. ↑ а б в Berger, Cynthia. Owls. — Mechanicsburg, PA, USA : Stackpole Books[en], 2005. — С. X. — ISBN 9780811732130.
  2. ↑ Deacy, Susan J.; Villing, Alexandra. Athena in the Classical World. — Leiden, Netherlands : Brill, 2001. — ISBN 978-9004121423.
  3. ↑ а б Eason, Cassandra. Fabulous Creatures, Mythical Monsters, and Animal Power Symbols: A Handbook. — Westport, CT, USA : Greenwood Publishing Group, 2008. — С. 71. — ISBN 9780275994259.
  4. ↑ Kinsley, David. The goddesses' mirror: visions of the divine from East and West. — New York : SUNY Press, 1989. — С. 141. — ISBN 9781438409139.
  5. ↑ Nilsson, Martin Persson[en]. The Minoan-Mycenaean religion and its survival in Greek religion // Acta Regiae Societatis Humaniorum Litterarum Lundensis : journal. — Biblo & Tannen Publishers, 1950. — Vol. 9 (21 April). — P. 491. — ISSN 0347-5123. Процитовано 2020-02-10.
  6. ↑ Gimbutas, Marija. The Goddesses and Gods of Old Europe, 6500-3500 B.C.: Myths and Cult Images. — 2. — Berkeley : University of California Press, 1982. — С. 147—150. — ISBN 9780520253988.
  7. ↑ Gimbutas, Marija. The living goddesses / Robbins Dexter, Mirijam. — Berkeley : University of California Press, 2001. — С. 157–158. — ISBN 9780520927094.
  8. ↑ а б в Arnott, William Geoffrey. Birds in the Ancient World from A to Z. — London : Routledge, 2007. — С. 84–85. — ISBN 9780415238519.
  9. ↑ Sacks, David. A dictionary of the ancient Greek world / Murray, Oswyn. — Oxford : Oxford University Press, 1995. — С. 41. — ISBN 9780195112061.
  10. ↑ Palagia, Olga. The Pediments of the Parthenon // Monumenta Graeca et Romana. — Brill, 1998. — Т. 7 (21 April). — С. 40. — ISSN 0169-8850. Процитовано 2020-02-10.
  11. ↑ Philochorus: Scholion to Aristophanes, Birds 1106.
  12. ↑ Thompson, D'Arcy Wentworth. A glossary of Greek birds. Oxford, Clarendon Press 1895, pp 45-46.
  13. ↑ Philip Harding: The story of Athens: The Fragments of the Local Chronicles of Attika.
  14. ↑ Kraay, C.M. The archaic owls of Athens: classification and chronology.
  15. ↑ War and Society in the Greek World / Rich, John; Rich, John; Shipley, Graham. — London : Routledge, 2012. — ISBN 9781134807833.
  16. ↑ Anderson, William Scovil. Ovid's Metamorphoses, Books 1-5. — Tulsa : University of Oklahoma Press[en], 1998. — С. 301. — ISBN 9780806128948.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Сова_Афіни&oldid=37563064