Синдром Да Коста

Синдром Да Коста (англ. Da Costa's syndrome) — синдром із симптомами схожими зі серцево-судинними захворюваннями: хворий відчуває болі у серці, які не пов'язані з органічними порушеннями, і його охоплює страх смерті від зупинки серця чи інфаркту. Причинами, як правило, слугують актуальні життєві конфлікти, пригнічувана агресія тощо. Може слугувати побічною ознакою ендогенної депресії[1]. При цьому фізіологічні засоби діагностики (як-то ЕКГ) не визначають жодних відхилень, через що СДК віднесено до психосоматичних захворюваннь. Названий за іменем Джейкоба Да Коста[en], який досліджував і описав подібний розлад у вояк під час громадянської війни у США.

ІсторіяРедагувати

Описаний у лютому 1863 року А. Стіллом[en], за чотири місяці викладений у доповіді щодо спостереження солдатів американської війни (1861—1865). Синдром було інтерпретовано як прояв тривалої перенапруги, дефіциту відпочинку, поганого харчування, нестачі сну і названо «м'язовим виснаженням серця». Стілл припускав що розлад було викликано міжреберною невралгією внаслідок обмеження екскурсії грудної клітини і, відповідно, діяльності серця від здавлення лямками важких рюкзаків з амуніцією. З подібною думкою погоджувалися і британські медики: виникнення симптомів пояснювалось фізичним стомленням від ваги речмішків, вага яких часом перевищувала 60 кг, і компресією грудної клітини ременями рюкзаків, що порушувало гемодинаміку. Незважаючи на попередні публікації найбільшу популярність з опису подібного синдрому отримала праця лікаря з Філадельфії Да Кости, статтю якого було надруковано у січні 1871 року в «American Journal of Medical Sciences»[2].

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Richter H.E. Beckmann D. Herzneurose. Stuttgart: G. Thieme, 1954
  2. Котляров С. Н. История военных синдромов (рос.)