Вікіпедія

Сербські гайдуки

Сербські гайдуки (серб. хајдуци) — переважно озброєні партизанські борці за свободу (повстанці), рідше розбійники (бандити) на Балканському півострові, що перебував під владою Османської імперії. В Сербії, вони були організованими в групи на чолі з харамбашами («ватажками»), спускалися з гір і лісів, грабували і нападали на османців. Під час великих конфліктів їм часто допомагали іноземні держави, такі як Венеційська республіка та Габсбурзька монархія.

Зброя гайдуків, Військовий музей Белграда.

Гайдуки розглядаються як частина сербської національної ідентичності. В оповіданнях гайдуків описували як героїв; вони відігравали роль сербської еліти під час османського панування, захищали сербів від османського гніту, готували національне визволення і сприяли йому під час Сербської революції.[1] Четники також вважали себе гайдуками, борцями за свободу.[2]

Гайдуцький рух відомий як гайдучія (хајдучија) або гайдукування (хајдуковање). Ранги у гайдуків включали булубаша (серб. буљубаша; тур. bölükbaşı) та харамбаша (серб. харамбаша; тур. harami başı), запозичені від османів.

Людей, які допомагали гайдукам, називали ятаками. Ятаки жили по селах і містах і давали їжу та притулок гайдукам. Натомість гайдуки віддавали їм частину награбованого.

Етимологія ред.

Етимологія слова достеменно невідома. За однією з теорій, походить від турецького слова haidut або haydut, яке спочатку використовувалося османами для позначення угорських і польсько-литовських піхотинців. Інша теорія припускає, що слово походить від угорського слова žátó або hajdó, що означає «пастух» (великої худоби).[3] Обидві теорії не обов'язково протистоять одна одній, і слово hajduk у балканських мовах походить від турецького слова haiduk або hayduk (розбійник).[4]

16-е століття ред.

Старина Новак (~1530–1601), воєначальник на волоській службі, вважається найстаршим гайдуком.

Делі-Марко (1596—1619), гайдук і воєначальник на службі у Габсбургів.

18-е століття ред.

26 листопада 1716 року австрійський генерал Настіч з 400 солдатами і близько 500 гайдуками атакував Требинє, але не захопив його.[5] Об'єднане австро-венеціансько-гайдуцьке військо чисельністю 7 000 чоловік стояло перед стінами Требинє, які захищали 1 000 османів.[5] Османи були зайняті під Белградом і нападами гайдуків на Мостар, і тому не змогли укріпити Требинє.[5] Завоювання Требинє та Попового поля було відкладено до боїв у Чорногорії.[5] Венеціанці захопили Гутово і Попово, де вони відразу ж набрали військову залогу з місцевого населення.[5]

Королівство Сербія (1718–1739) ред.

Серби створили армію гайдуків, яка підтримувала австрійців.[6] Армія складалася з 18 рот, у чотирьох групах.[7] У цей період найбільш відомими обор-капетанами були Вук Ісакович з Црна-Бари, Млатішума з Крагуєвацу та Коста Дімітрієвич з Парачина.[6]

Найбільш відомими обор-капетанами були Вук Ісакович з Црна Бара, Млатішума і Коста Дімітрієвич з Парачина.[6] Крім обор-капетанів, іншими відомими командирами були капетани Кеза Радівоєвич з Гроцки і Сіма Віткович з Валєво.[6] У Крагуєваці було дві роти по 500 солдатів у кожній. Зі своїм ополченням він завоював Крушевац і захопив багато худоби.[8]

19-е століття ред.

Велика східна криза ред.

Під час Великої Східної кризи, спричиненої сербським повстанням проти Османської імперії у 1875 році в Боснії і Герцеговині (Боснійсько-герцеговинське повстання), князь Петро взяв собі псевдонім гайдука Петра Мрконіча з Рагузи і приєднався до боснійських сербських повстанців як лідер партизанського загону.[9]

Сербська революція ред.

Серед сербських революціонерів, які були активними гайдуками до революції, були Станое Главаш, Велько Петрович, Стоян Чупич, Лазар Добрич та інші.

Список відомих гайдуків ред.

Це список видатних людей у хронологічному порядку.

Ранньомодерний період ред.

  • Груїца Жеравіца (1645 р.), гайдук із Герцеговини та південної Далмації під час венеційсько-османської війни (1645—1649)
  • Старина Новак (~1530–1601), полководець на волоській службі
  • Сава Темішварац (1594—1612), на службі у Габсбургів
  • Делі-Марко Сегединак (бл. 1596—1619), на службі у Габсбургів
  • Петар Рац (бл. 1596), на службі у Габсбургів
  • Đorđe Rac (бл. 1596), на службі у Габсбургів
  • Михайло Рац (бл. 1596), на службі у Габсбургів
  • Кузман Рац (бл. 1596), на службі у Габсбургів
  • Нікола Рац (бл. 1596), на службі у Габсбургів
  • Вук Рац (бл. 1596), на службі у Габсбургів
  • Đorđe Slankamenac (бл. 1596), на службі у Габсбургів
  • Живко Црні
  • Грдан (бл. 1596–пом. 1612)
  • Теодор з Вршаца, Сава Бан і Веля Міронич (бл.1594), підняли повстання в Банаті.
  • Йован Рац (бл. 1653)
  • Байо Півлянін (1669 р. — помер у 1685 р.), командир на венеціанській службі під час Критської війни
  • Йован Монастерлія (1689—1706), командир на австрійській службі
  • Арнольд Паоле (пом. 1726), міліціонер на австрійській службі, відомий як нібито вампір
  • Вук Ісакович (бл. 1696—1759), полководець на австрійській службі
  • Нікац Томович (бл. 1695—1755), полководець у Чорногорії
  • Коча Анджелкович (1755—1789), командир на австрійській службі, очолив прикордонне повстання у Кочі
  • Станко Арамбашич (1764—1798), командир сербських офіцерів на османській службі
  • Лазар Добрич (бл. 1790),

Сербська революція ред.

  • Карагеоргій (1768—1817), лідер Першого сербського повстання та засновник сучасної Сербії
  • Станоє Главаш (1763—1815), воєвода в Першому сербському повстанні
  • Стоян Чупіч, воєвода в Першому сербському повстанні
  • Георге Чурчія (пом. 1804), воєвода в Першому сербському повстанні
  • Велько Петрович (бл. 1780—1813), воєвода в Першому сербському повстанні
  • Стоян Абраш (1780—1813) брав участь як один із лідерів у Першому сербському повстанні.
  • Павло Ірич
  • Йован Мічіч
  • Петроній Шишо

Повстанці в Боснії та Герцеговині ред.

  • Йован Шибалія (1804—1815), лідер повстанців у Дробняці, брав участь у Першому сербському повстанні
  • Шуйо Караджич (1804—1815), лідер повстанців у Дробняці, брав участь у Першому сербському повстанні
  • Йоко Кусовац (пом. 1863), священик, сердар і лідер повстанців
  • Петар Попович-Пеція (1826—1875), очолював повстання Доляні (1858) і повстання в Босанській Країні (1875–78)
  • Лука Вукалович (1823—1873), очолював Герцеговинське повстання (1852–62)
  • Міко Любібратич (1839—1889), брав участь у Герцеговинському повстанні (1852–62)
  • Перо Тунгуз (пов. 1875),
  • Лазо Шкундрич (1875 р.н.),
  • Петко Ковачевич (пов. 1875),
  • Продан Рупар (1815—1877), керівник Герцеговинського повстання (1875–77)
  • Драга Мастілович (пом. 1877), лідер повстанців
  • Голуб Бабич (1824—1910), лідер повстанців у Західній Боснії.
  • Стоян Ковачевич (1821—1911),

Повстанці в Старій Сербії та Македонії ред.

  • Чакр-паша
  • Велика Беговица
  • Спіро Црне
  • Міцко Крстич
  • Глігор Соколович (1872—1910), в Османській Македонії

Література ред.

Гайдуки в епічній поезії ред.

У сербському епосі гайдуки оспівуються як герої, борці за свободу проти османського панування. Існує цілий цикл про гайдуків та ускоків. Серед найвідоміших гайдуків в епосах — Старина Новак, Малий Радоїца, Філіп Вишнич, Предраг і Ненад, Новак, Груїца Жеравіца та інші.

Романи ред.

Гайдуки є темою багатьох романів, таких як «Гайдуки» Браніслава Нушича (1955), «Сербські гайдуки» Мільянова та ін. (1996) тощо.

Примітки ред.

  1. ↑ Naimark, Norman M. (2003). Norman M. Naimark (ред.). Yugoslavia and Its Historians: Understanding the Balkan Wars of the 1990s. Stanford University Press. с. 25–. ISBN 978-0-8047-8029-2.
  2. ↑ That was Yugoslavia. Ost-Dienst. 1991. с. 15.
  3. ↑ Petrović, Aleksandar. These persons become later soldiers at the Hungarian-Ottoman Serbian border and fight against the Otoman Turks. The Role of Banditry in the Creation of National States in the Central Balkans During the 19th Century [Архівовано 2013-08-01 у Wayback Machine.]
  4. ↑ Младенов, Стефан. 1941. Етимологически и правописен речник на българския книжовен език
  5. ↑ а б в г д Mihić, Ljubo (1975). Ljubinje sa okolinom. Dragan Srnić. с. 196.
  6. ↑ а б в г Popović, Dushan Ј (1950). Serbia and Belgrade from Požarevac to the Peace of Belgrade, 1718-1739. с. 42—43.
  7. ↑ Radovan M. Drašković (1987). Valjevo u prošlosti: prilozi za zavičajnu istoriju. Milić Rakić. с. 22. ISBN 9788671730082. Хајдучка војска била је подељена на 18 компанија, које су се распореЬивале у 4 групе.
  8. ↑ Istorijski muzej Srbije (1984). Zbornik Istorijskog muzeja Srbije. Т. 21. Muzej. с. 35.
  9. ↑ Franjo Jež (1931). Zbornik Jugoslavije: njenih banovina, gradova, srezova i opština. Matica živih i mrtvih s.h.s. с. 43. опевани приморски ју- нак Петар (или Перо) Мркоњић

Джерела ред.

  • Коцић, М. (2013). Венеција и хајдуци у доба Морејског рата.
  • Милошевић, М. (1988). Хајдуци у Боки Которској 1648—1718. Титоград, ЦАНУ.
  • Стојановић, М., & Samardžić, R. (1984). Хајдуци и клефти у народном песништву. Српска академија наука и уметности, Балканолошки институт.
  • Popović, D. J. (1930). O hajducima (Vol. 1). Narodna štampanja.
  • Žanić, I. (1998). Prevarena povijest: guslarska estrada, kult hajduka i rat u Hrvatskoj i Bosni i Hercegovini, 1990—1995. godine. Durieux.
  • Bracewell, W. (2005). 'Hajduci kao heroji u balkanskoj politici i kulturi'(trans. of" The Proud Name of Hajduk").
  • Suvajdžić, Boško (2003). Hajduci i uskoci u narodnoj poeziji: Istorijske pretpostavke za nastanak i razvoj hajdučkog pokreta. Janus; Rastko. Архів оригіналу за 22 березня 2016.
  • Suvajdžić, Boško (1953). Српска хајдучка епика у јужнословенском контексту.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Сербські_гайдуки&oldid=41184361