Семантичні та словотвірні запозичення

Мовне запозичення – це звук, морфема, слово або його окреме значення, фразеологізм, синтаксична конструкція, перенесені з однієї мови в іншу, а також сам процес подібного перенесення.

Процес запозичення з однієї мови до іншої є природним, а іноді й необхідним явищем, що впливає на розвиток мови в цілому. Проникнення запозиченого терміну до іншої мови є результатом потужного розвитку зв’язків між країнами, впровадження новітніх технологій на іноземному ринку, що і позначається водночас і перетинанням через кордони термінів, за допомогою яких з’являється можливість охарактеризувати новітнє, ще не вивчене, іноземне, те, чого не було, не називалося раніше.

Семантичні запозичення

Семантичні запозичення— такі запозичення, коли своє слово набуває значення, яке має його іншомовний відповідник. Наприклад, слова правий і лівий, які мали значення відповідно "розташований праворуч" і "розташований ліворуч" під впливом фр. droit і gauche отримали значення "консервативний" і "революційний" (на засіданнях конвенту партія жирондистів сиділа справа, а партія монтаньярів — зліва).

Загалом, запозичення – це один з найважливіших процесів розширення лексичного складу, в процесі якого в мову, що приймає, входять і закріплюються іншомовні лексичні елементи. Процес запозичення іншомовних слів є складовою частиною функціонування і багатовікового розвитку мовної системи. У лексиці практично всіх мов міститься безліч елементів, запозичених з мов сусідніх країн і країн, що мають певний зв'язок з державою, яка запозичує лексику.

Незважаючи на періоди зростання і падіння впливу однієї мови на іншу, кількість іншомовних елементів, що потрапляють і закріплюються в мові, постійно збільшується. Закріпленню іноземних слів у лексичній системі мови в найбільшій мірі сприяє процес асиміляції. До даного процесу в тій чи іншій мірі схильний до практично кожен елемент іноземної лексики.

Такі науковці, як І. І. Огієнко та Л. Д. Смирнов переконані, що процес запозичення іншомовних слів відбувається в результаті інтерференції, при цьому вдаючись до генетико-хронологічного аналізу запозичень. Інші вчені (Б. Гавранек, С. Семчинський, А. Карлінський, та ін.) стверджують, що запозичення є і результатом інтерференції, і результатом контактування двох мов. Вони розуміють запозичення як процес міграції елементів мови. Так, на переконання Ю. Жлуктенка, загальний процес взаємодії мов складається з трьох етапів:

1) стадія переходу – застосування лексеми однієї мови в контекстах іншої;

2) стадія входження – сприйняття копії запозичення іншомовної лексичної одиниці іншою системою як постійного, однак гетерогенного елемента та здійснюється його багатократне використання;

3) стадія інтеграції – останній етап, на якому лексема чужої мови глибоко засвоюється мовою-реципієнтом, мовці якої перестають помічати її чужорідний характер.

Словотвірні запозичення

Словотвірні запозичення — такі запозичення, коли власний зміст передається морфемами інших мов. Так, наприклад, слово телефон складене з давньогрецьких елементів tele "далеко" і phone "звук" у США. У давньогрецькій мові такого слова не було, як не було й таких слів, як телеметрія, агробіологія, телетайп тощо.

Переважна кількість запозичень – іменники, значно рідше використовуються прикметники та дієслова. Це обумовлено тим, що саме іменники мають значення предметності і, отже, вживаються для позначення предметів і явищ іншомовної культури. Спостерігаючи за розвитком української мови на сучасному етапі, відзначаємо різке збільшення чисельності англійських запозичень, стрімкість і наполегливість, з якою англійські інновації проникають в мову. Це дає підстави стверджувати, що процес цей незворотній, динамічний і знаходиться в постійному розвитку.

Словотвірна активність англомовних запозичених одиниць свідчить не просто про їх входження в систему української мови та їх адаптацію в ній, а й показує, що дані одиниці можуть функціонувати нарівні з одиницями споконвічного лексикону в частині своїх словотворчих і текстотворчих аспектів.

До основних причин запозичення відносяться екстралінгвальні чинники, а саме:

1. історичні зв’язки між народами, країнами та культурами;
2. перевага будь-якої нації в тій чи тій сфері суспільної діяльності;
3. мода на іншомовні слова в певний період, у певному соціальному середовищі.

Запозичення можуть здійснюватися усним і писемним шляхом, можуть бути прямими й опосередкованими.

При усному запозиченні слово зазнає більше змін, аніж при книжному(письмовому) запозиченні. Якщо слово входить до мови іншого народу з одночасним запозиченням нового предмета чи поняття, то значення цього слова не міняється; але у випадку входження нового слова у якості синоніма до вже існуючого у мові слова, між цими синонімами відбувається розмежування значень та спостерігаються зсуви у первісній семантиці. Шляхи руху слова з одної мови до іншої можуть бути прямими або непрямими.

Прямі і опосередковані запозичення

Прямі запозичення — запозичення, які безпосередньо переходять із однієї мови до іншої. Так, зокрема, до української мови безпосередньо з польської ввійшли слова місто, стьожка, урядник, мешканець, кпини, кохання, мавпа, розмаїтий, збруя та інші.

Опосередковані запозичення — запозичення, які проникли із однієї мови до іншої через посередництво третьої мови (це вже запозичення запозиченого слова). Так, зокрема, слово петрушка запозичене російською мовою з польської (pietruszka) через українську. Слова гвинт, фартух, бляха, крохмаль, ринок запозичені з німецької мови (Gewinde, Vortuch, Blech, Kraftmehl, Ring) через польську (gwint, fartuch, blacha, krochmal, rynek).

Слід зазначити, що запозичені слова втрачають свою внутрішню форму (мотивованість). Також, багато запозичених слів утратили свій іншомовний вигляд, давно стали рідними в мовах, куди вони потрапили. Так, скажімо, ніхто з українців не відчуває, що такі слова, як огірок, вишня, школа є запозиченими.