Відкрити головне меню

Селе́ста (ісп. Celeste) — популярна аргентинська теленовела, знята по сценарію Хосе Ніколаса і Енріке Торреса, з Андреа дель Бока в головній ролі, вперше була показана на Canal 13 у 1991 році. Це була одна з перших теленовел, в якій були розглянуті такі теми, як СНІД та гомосексуальність. Головну чоловічу роль в серіалі виконав Густаво Бермудес, якому ця роль принесла широку популярність.

Селеста
Celeste
Celeste1.jpg
Телеканал(и) українські — СТБ російські — REN TV, РТР, ДТВ аргентинські — Canal 13
Жанр Теленовела, Драма
Тривалість серії 45 хвилин
Ідея Хорхе Вайлья́нт, Енріке Торрес, Рау́ль Леку́на
Продюсери Рау́ль Леку́на, Се́льсо Дура́н
Виконавчий продюсер Се́льсо Дура́н
У головних ролях Андреа Дель Бока, Густаво Бермудес, Дора Барет
Музика на початку Андреа дель Бока «Te amo»
Музика в кінці Андреа дель Бока «Te amo»
Країна-виробник Аргентина Аргентина
Мова оригіналу іспанська мова
Перший показ 11 березня 19911991
Кількість серій 172
Посилання

Зміст

СюжетРедагувати

Селеста — бідна дівчина, яка працює в дитячому будинку в маленькому містечку і живе з важко хворою матір'ю. Перед смертю її мати приходить до батька Селести, про якого остання нічого не знає та давно вважає померлим, і просить його попіклуватись про доньку, коли та залишеться одна. Батько Селести — Леандро Ферреро, голова могутньої компанії «Вісконті». Він одружений на аристократичній Тересі Вісконті, це пихата та деспотична жінка, з якою у нього є троє дітей: сини-близнюки Франко та Енсо й дочка Рита. Коли Аїда, давня подруга матері Селести і сестра Леандро, приводить Селесту в маєток Вісконті, Тереса приймає її за нову служницю і наказує негайно переодягтись та братись до роботи. Аїда не посміла заперечити Тересі і Селеста залишається в маєтку як служниця.

Ще перед приходом в маєток, Селеста знайомиться з Франко. Франко розповідає їй про святого Франциска і про фільм «Брат Сонце, сестра Місяць», і вони домовляються звати одне одного Сонце та Місяць. Вони саджають разом дерево і домовляються зустрітись наступного дня, щоб повідомити одне одному свої справжні імена, але у Селести помирає матір і вона не приходить на зустріч. Франко вважає, що Селеста його обманула і засмучений їде по справам в Італію, не сподіваючись більше побачити Селесту. Але після повернення він зустрічає її в маєтку, і їх почуття спалахують знову. Але перш ніж вони зможуть жити спокійно разом, Селеста і Франко доведеться подолати безліч випробувань, таких як смерть новонародженої дитини і думка про те, що вони нібито є зведеними братом і сестрою. Та щастя зрештою приходить в їх дім, коли стає відомо, що Франко насправді син Бруно, сімейного лікаря і коханця Тереси, а дитина Селести жива і всі його вважають сином божевільної Рити, за якою Селеста вже давно доглядала на той час.[1]

АкториРедагувати

В головній роліРедагувати

В роляхРедагувати

  • До́ра Баре́т — Тереса Віско́нті
  • Густаво Бермудес — Фра́нко Ферре́ро
  • Херма́н Пала́сіос — Е́нсо Ферреро
  • Арту́ро Малі́ — Бру́но Росе́тті
  • Еріка Ва́льнер — Сільва́на Росетті
  • Родо́льфо Мача́до — Леа́ндро Ферреро
  • Робе́рто Антьє́р — Даніе́ль
  • Патрі́сія Касте́ль — Селі́ка Кастельї́ні
  • Густаво Рей — Рамі́ро Мене́ндес
  • Вівіана Сакконе — Ріта Ферре́ро
  • Грасіе́ла Паль — Качі́та
  • Аде́ла Гле́йхер — Аїда Ферреро

А такожРедагувати

  • Андреа Бонеллі — Ла́ура Ко́рран
  • Ліліана Сімоні — Ліла
  • Ільда Бернард — Аманда Садовська
  • Родольфо Бріндісі — Падре Беніто
  • Крістіна Фернандес — Ху́лія О́лівер
  • Роберто Фіоре — Рамо́́н
  • Клаудіо Гальярдо — Фелі́пе Кастельї́ні
  • Освальдо Гіді — Себастья́н Агі́рре
  • Рехіна Ламм — Лусі́я Вера́рді
  • Марина Скель — Марина Ко́рран

Знімальна групаРедагувати

  • Ідея — Хорхе Вайлья́нт, Енріке Торрес, Рау́ль Леку́на
  • Сценарій — Енріке Торрес, Хосе Ніколас
  • Декорації — Ора́сіо Есківе́ль
  • Костюми — Е́ктор Віда́ль Рі́вас
  • Освітлення — П'єр Дехісуа́р
  • Виконавчий продюсер — Се́льсо Дура́н
  • Генеральний продюсер — Рау́ль Леку́на
  • Режисер — Ніколас дель Бока

ПриміткиРедагувати

  1. Інформація про серіал. Архів оригіналу за 23 серпень 2009. Процитовано 3 квітень 2012.