Секст Юлій Цезар (консул 91 до н. е.)

Секст Юлій Цезар (лат. Sextus Iulius Caesar, бл. 130 до н. е. — 90 або 89 до н. е.) — давньоримський політик і воєначальник, ​​ консул 91 до н. е., один з двох командуючих римською армією на початковому етапі Союзницької війни.

Секст Юлій Цезар
лат. Sextus Julius Caesar
SextusJuliusCaesar CNG.jpg
Народився 2 століття до н. е.
Помер 80 до н. е. або 79 до н. е.
Асколі-Пічено, Марке, Італія
Громадянство
(підданство)
Стародавній Рим
Діяльність проконсул, політик, військовослужбовець
Суспільний стан патрицій
Посада давньоримський сенатор[d][1] і консул[1]
Батько Гай Юлій Цезар II
Діти Секст Юлій Цезар[d]

ЖиттєписРедагувати

Походив із знатного патриціанського роду Юліїв. Був братом Гая Юлія Цезаря Страбона і доводився дядьком Гаю Юлію Цезарю. Ймовірно, був претором у 94 року (при проходженні cursus honorum).

Був обраний ​​ консулом на 91 до н. е.; його колегою по консульству був Луцій Марцій Філіп. Хоча він, на відміну від свого колеги, був менш помітний як політик у цей неспокійний рік, які готували повстання італіки планували принести в жертву на Альбанській горі обох консулів[2], а не тільки одного свого політичного опонента Луція.

У розпочатій Союзницькій війні Секст був одним з двох командуючих римською армією разом з консулом 90 до н. е. Публієм Рутілієм Лупом. Між Секстом і Публієм були розподілені основні противники, і Сексту дісталися самніти, тобто південна частина Італії. Легатами Секста стали Луцій Корнелій Сулла, Гай Юлій Цезар Страбон, Публій Корнелій Лентул, Тит Дідій, Гай Клавдій Марцелл і Публій Ліциній Красс[3].

Перший свій бій (біля Езернії) Секст програв Титу Ветта Скатону. Незабаром італіки, захопивши сина нумідійського царя Югурти Оксінту, стали показувати його нумідійцям, що служили у Секста, і вони почали перебігати на сторону італіків, так що незабаром Секст відправив їх до Африки[4]. Неподалік від Теана Секст втратив у бою велику частину своєї армії, яка налічувала до 45 000 чоловік[5]. Незабаром Сексту вдалося розбити 20-тисячний загін противника, коли він міняв стоянку, убивши до 8 000 осіб. Помер він незабаром після цього від хвороби при облозі Аускуле[6].

ПриміткиРедагувати

  1. а б Thomas Robert Shannon Broughton The Magistrates of the Roman RepublicSociety for Classical Studies, 1951. — ISBN 0-89130-812-1, 0-89130-811-3
  2. Луцій Анней Флор. Епітоми, III, 18
  3. Аппіан. Римська історія. Громадянські війни, I, 40
  4. Аппіан. Римська історія. Громадянські війни, I, 42
  5. Аппіан. Римська історія. Громадянські війни, I, 45
  6. Аппіан. Римська історія. Громадянські війни, I, 48

Див. такожРедагувати

ПосиланняРедагувати