Відкрити головне меню
Місце, де колись знаходився монастир у с. Спас

Свято-Преображенський монастир (Спас) — колишній чоловічий монастир, початки заснування, якого походять з другої половини XIII ст. Ймовірно заснований князем Левом Даниловичем як і Георгіївський на передмісті Львова, згідно заповіту свого стрийка Василька Романовича, який помер в 1269 р. Монастир розташовувався у с. Спасі (нині Старосамбірського району Львівської області, Україна). Один з найдавніших в Україні.

ІсторіяРедагувати

Відомо про існування печери, в якій жили монахи, у с. Спас, де згодом виник відомий Святопреображенський монастир. Свято-Преображенський монастир у Спасі відноситься до найдавніших в Україні.

Науковці припускають, що на території Старосамбірщини монастирі існували вже за часів князя Ярослава Осмомисла. Надзвичайно багато їх було у XIV—XV ст., що, на думку науковця Ігоря Мицька, дає підстави порівнювати цей край з відомим релігійним центром Афоном, гористим півостровом в Греції з численими монастирями.[1]

Монастир стояв на потоці Дубень, що впадає у Дністер. Наприкінці XIII ст. монастир відновив галицький князь Лев Данилович, який, за легендою, провів там останні роки свого життя та помер в 1301 р. Хоча дослідниця Зоф'я Стшетельська-Ґринберґова (Zofja Strzetelska-Grynbergowa) зазначала, що князь Лев виїхав до монастиря неподалік села Лаврова зі Спасу, де й помер. У своїй праці вона говорить, що кілька кілометрів за пол."Lenina, w ustroniu był monastyr Bazylianów, ktorem Lew świadczyl dobrodziejstwa: tu schronił sie on ostatecznie"[2], що заперечує поширену легенду, за якою князь Лев помер у Спаському монастирі

Існує версія, що князь Лев Данилович не створив, а лише відновив обитель, яка існувала вже наприкінці XI ст. Професор Михайло Кріль зазначає, що 1071 р., коли польський король Болеслав II Сміливий зайняв місто Перемишль, перемишльський владика вимушено обрав своєю резиденцією монастир св. Спаса поблизу Старого Самбора, де перебував до 1079 р.[3].

З цим монастирем пов'язане існування окремої, незалежної від Перемиської, Самбірської єпархії. У XII ст. самбірський єпископат була самостійним і мав своїх єпископів, які перебували у Спаському монастирі.[джерело?]

У пізніші часи цей монастир служив зимовою резиденцією перемиських православних владик. Спаський і Лаврівський монастирі згадуються також в одному акті 1422 р. польського короля Владислава II Ягайла.

У XVI ст. у Спаському монастирі існувала школа для підготовки священиків, тут переписували книги. Документальні відомості про скрипторій існують з 1518 р.[4].

У 1633 р. польський король Владислав IV Ваза надав монастир православному єпископові І. Попелеві разом з Лаврівським та Смільницьким монастирями та їхніми маєтностями.

У підпорядкуванні Преображенського монастиря в Спасі був монастир у селі Страшевичі, про який згадують актові джерельні матеріали XV ст., а також чоловічий монастир у селі Велика Сушиця, що функціонувавв середині XVII ст. і був заснований В. Стебельським та ліквідований наприкінці XVIII ст.

Спаський монастир був скасований цісарським патентом 1786 р., під час йосифінської реформи.

Опис монастиряРедагувати

На підставі опису монастиря, який походить з кін. XVIII ст., та археологічних досліджень випливає, що монастир був розташований на мисоподібному підвищенні у межиріччі Дністра та приток і складався з господарського двору та монастирських будівель, був оточений частково дерев'яним парканом, а частково кам'яною стіною за якою знаходились дерев'яні келії з південного боку при огорожі та мурована церква і оборонна вежа. На монастирське подвір'я від заходу провадили двоє воріт — одні дерев'яні, другі муровані.

Духовне, культурне та оборонне значенняРедагувати

Спаський та Лаврівський монастирі були одними з найбільш потужніших осередків духовності й культури тогочасної Галичини. Можливо, саме тут у 1289—1291 рр. Євангеліє «кьнязу Львоу Даниловичю» переписав «многрЂшный мнихъ Василько». Відомий також обмін кодексами між даним монастирем та Городиським і Лаврівським у XIII ст. Оскільки систематичної торгівлі книжками в той час не існувало, то монастирі у такий спосіб поповнювали свої збірки.

Зберігся скромний антимінс перемишльського єпископа Михайла Копистенського із Спаського монастиря, який 1603 р. вишила його родичка Катерина Копистинська, що є цінною оригінальною пам'яткою українського шиття, зберігається в Національному музеї у Львові.

Також монастир Преображення в Спасі мав серйозний оборонний характер, особливо його оборонна вежа, що була яскравою представництвом сторінки оборонного будівництва, започаткованої князем Романом Мстиславичем на зламі XII—XIII ст.

ЦеркваРедагувати

 
План церкви Преображення Господнього в с. Спас, виконаний Рітнером у 1815 р.

Мурована церква Преображення Господнього (Спаса) датується 1295 р.

Згідно фальсифікованої грамоти князя Лева, виданої у Львові 12 січня 1292 p., вона побудована на місці старої дерев'яної. Збережений опис цієї церкви з середини XVIII ст. підтверджує час її постання на кінець XIII ст.

Спаська церква мала статус кафедральної. Із збереженого плану церкви, обміряного архітектором Рітнером, видно, що храм був збудований з цегли, тринавовий, триапсидний, хрестовокупольний храм — характерний для давньоруського будівництва. Опис говорить, що він мав відкрите цегляне мурування і був «високо рівним стовпом піднятий» та завершувався однією банею. За своїм об'ємно-просторовим вирішенням церква Спаса була близькою до групи українських храмів Придніпров'я XII—XIII ст., які мають стовповидну композицію. Церква мала фресковий стінопис 1547 р.

Спасопреображенська церква Спаського монастиря, яка, судячи із вцілілого схематичного плану та короткого візитацінного опису XVIII ст., продовжувала традицію вертикально розвинутих храмів з перелому XII—XIII ст.[5]

До храму вело двоє дверей — західні та південні. З заходу розташовувався притвор, до якого з півночі примикала прямокутна каплиця, яка мала окремий вхід з півдя. Стіни храму були прикрашені фресками, в стилі наближені до ікон XVI ст., з рисами пастозного корпусного письма та палеографії. Окремі ікони були розпродані в навколишні села, вівтар Богородиці потрапив до с. Бусовиська, а іконостас до Тершова, біля Спаса. Інше церковне майно було передане Лаврівському монастирю.

Монастирська церква стояла ще до 1816 р. У цьому році її почали розбирати. Перед тим інженер Рітнер виготовив план церкви. Поруч з церквою зі східної сторони стояла мурована чотиригранна вежа, рештки якої були розкриті археологами у 1978 р. під час архітектурно-археологічної експедиції під керівництвом М. Малєвської-Малєвіч.

На початку 1990-хpp. в селі на церкву переробили невеличку католицьку муровану капличку.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Мицько І. Край обителей // Старосамбірщина: альманах. — Львів : Місіонер, 2002. — Т. 2. — С. 120.
  2. Strzetelska Grynbergowa S. Staromiejskie ziemia i ludność / Praca nagrodzona na konkursie ogłoszonym przez Zazarzad Muzum imienia Dzieduszyckich. — Lwów : Nakładem Muzeum imienia Dzieduszychich z drukani E. Winiarza, 1899. — S. 102. (пол.)
  3. Кріль М. М. Старосамбірщина: історія і культура. — Львів : Піраміда, 2009. — 24 іл. — С. 49.
  4. Кріль М. Старосамбірщина: історія і культура… — С. 122−123.
  5. Фундаменти церкви не віднайдено, її короткий опис у візитації, складеній після 1771 р., та схематичний план див.: Вуйцик В. Маловідома пам'ятка… — С. 151, 153, 155.

ДжерелаРедагувати

  • Бегей О. Особливості розвитку чернецтва Старосамбірщини у XIII–XVII ст. // Національний університет «Острозька академія». Наукові записки. Серія «Історичне релігієзнавство». Львівський інститут економіки і ту. — Острог : Видавництво На ціонального університету «Острозька академія», 2012. — Випуск 7. — С. 22—35.
  • Бегей О. Середньовічні монастирі Старосамбірщини як об'єкти релігійного туризму // Туристичними шляхами Прикарпаття: збірник наукових праць / Міністерство освіти, науки, молоді та спорту України, Львівський інститут економіки і туризму ; за редакцією Р. Береста. — Львів : Видавництво Львівської політехніки, 2012. — С. 84—95.
  • Бегей О., Анісімович-Шевчук О. Монастирі Старосамбірщини як об'єкти релігійного туризму // Вісник львівського університету. Серія географічна. — Львів, 2013. — Вип. 43. — Ч. 1. — С. 125—135. — ISSN 2078-6441.
  • Історія української культури // Передмова Я. Д. Ісаєвич. — К. : 2001. — Т. 2: Українська культура XIII — першої половини XVII століть. — К. : Наукова думка, 2001. — 592 с.
  • Чень Л. Я. Визначні монастирі Бойківщини. — Львів : Видавництво Національного університету «Львівська політехніка», 2009.

ПосиланняРедагувати