Вікіпедія

Сафаров Георгій Іванович

радянський політик (1891-1942)

Георгій Іванович Сафаров (Вольдін) (3 листопада 1891(18911103), місто Санкт-Петербург, тепер Російська Федерація — розстріляний 27 липня 1942, місто Саратов, тепер Російська Федерація) — радянський політичний, державний і партійний діяч, журналіст, голова Туркестанського бюро ЦК РКП(б). Кандидат у члени ЦК РКП(б) з березня 1921 по квітень 1923 і з травня 1924 по грудень 1925 року.

Сафаров Георгій Іванович
Народився1891[2][3][…]
Санкт-Петербург, Російська імперія[2]
Помер27 липня 1942(1942-07-27) або 1942[1]
Саратов, РРФСР, СРСР[2]
ГромадянствоРосія Росія, СРСР СРСР
Національністьвірменин
Діяльністьполітик
ПартіяВКП(б)
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Сафаров.

Життєпис

ред.

Народився у вірменсько-польській родині архітектора. Закінчив реальне училище в Санкт-Петербурзі. Навчався в Санкт-Петербурзькому технологічному (політехнічному) інституті.

У 1905 році був учасником соціал-демократичного Союзу молоді при Петербурзькому комітеті РСДРП. Член РСДРП з 1908 року.

Був заарештований царською поліцією, чотири місяці провів у в'язниці. Засуджений на два роки заслання, яке відбув у Вологодській губернії.

У 1910 році емігрував, був секретарем Цюрихської секції більшовиків. У травні 1912 року повернувся до Санкт-Петербурга. Був заарештований царською поліцією. Після виходу із в'язниці емігрував до Франції, де навчався в електротехнічному інституті. Працював чорноробом, кондуктором, електромеханіком на верфі в Сан-Назері. У січні 1916 року висланий із Франції за антивоєнну пропаганду. Перебрався до Швейцарії, звідки приїхав до Росії у квітні 1917 року разом з Володимиром Леніним і Григорієм Зінов'євим у так званому «пломбованому вагоні».

Весною 1917 року — член Петроградського комітету РСДРП(б). У 1917 році був членом Самарського губернського комітету РСДРП(б) та редактором газети «Поволжская правда». Потім переїхав на Урал, обраний членом Єкатеринбурзького губернського комітету РСДРП(б). У 1917—1918 роках — товариш (заступник) голови виконавчого комітету Уральської обласної ради. З червня по серпень 1918 року — член президії і голова Уральського обласного комітету РКП(б), відповідальний редактор газети «Екатеринбургский рабочий». З серпня 1918 по лютий 1919 року — заступник голови Уральського обласного комітету РКП(б) у евакуації.

У 1919 році — відповідальний редактор газети «Петроградская правда». У 1919 році служив начальником політичного відділу 10-ї стрілецької дивізії РСЧА. До листопада 1919 року — член редакційної колегії газети «Правда». З листопада 1919 по травень 1920 року — комісар агітаційно-інструкторського поїзду «Красный Восток».

У липні 1920 — жовтні 1921 року — член Туркестанської комісії ЦК РКП(б) і РНК РРФСР та член Туркестанського бюро ЦК РКП(б). З вересня 1920 по жовтень 1921 року — член президії ЦВК Туркестанської АРСР. У листопаді 1920 — жовтні 1921 року — заступник голови, голова Туркестанського бюро ЦК РКП(б).

З листопада 1921 по травень 1922 року — завідувач (близько)східного відділу та секретар виконавчого комітету Комуністичного Інтернаціоналу. У грудні 1922 — червні 1924 року — член виконавчого комітету Комуністичного Інтернаціоналу.

У травні 1922 — січні 1926 року — відповідальий редактор газети «Ленинградская правда». Член Петроградського (Ленінградського) губернського комітету РКП(б), член Північно-Західного бюро ЦК РКП(б). Одночасно, в 1922 — січні 1926 року — відповідальний секретар Смольнинського районного комітету РКП(б) міста Ленінграда.

13 травня 1926 — 1927 року — 1-й секретар Повноважного представництва СРСР у Китаї. 1927 року призначений до Торгового представництва СРСР у Туреччині, відмовився виїхати.

18 грудня 1927 року виключений із ВКП(б) за опозиційну діяльність, висланий до міста Ачинська Сибірського краю. 9 листопада 1928 року відновлений в членах ВКП(б).

У 1929 — грудні 1934 року — голова Східного секретаріату виконавчого комітету Комуністичного Інтернаціоналу.

У грудні 1934 року заарештований, 16 січня 1935 року засуджений до двох років заслання в місті Ачинську Красноярського краю. Повторно заарештований в Ачинську 16 грудня 1936 року.

21 грудня 1936 року Особливою нарадою при НКВС СРСР за «контрреволюційну троцькістську діяльність» був засуджений до п'яти років позбавлення волі. Покарання відбував у Воркуті, куди прибув 15 січня 1937 року. Був автором численних звинувачувальних свідчень на діячів опозиції і співробітників НКВС.

Постановою Особливої ​​наради при НКВС СРСР від 16 липня 1942 року «за антирадянську троцькістську терористичну діяльність» Георгій Сафаров засуджений до страти, розстріляний 27 липня 1942 року.

Посмертно реабілітований в 1991 році.

Основні праці

ред.
  • Суспільство та держава. Петроград: Держвидав, 1919.
  • Про наукові засади комунізму. Петроград: Держвидав, 1921.
  • Колоніальна революція. Москва, 1921. (монографія з історії революційного руху в Туркестані).
  • Національне питання та пролетаріат. Москва: Красная новь, 1923.
  • Теорія перманентної революції та троцькізм: Доповідь чит. 19 листопада 1924 р. у Дискусійному клубі ЛК РКП(б). Ленінград: Прибой, 1924.
  • Основи ленінізму. Ленінград: Прибой, 1924.
  • Класи та класова боротьба в китайській історії. Москва, Ленінград: Держвидав, 1928.
  • Проблеми національно-колоніальної революції. Ленінград: Держ. соціально-економічне вид-во, 1931.
  • Нариси з історії Китаю. Москва: ОГІЗ-Соцекгіз, 1933.

Примітки

ред.
  1. ↑ а б Люди и судьбы. Биобиблиографический словарь востоковедов - жертв политического террора в советский период (1917-1991) — СПб: Петербургское Востоковедение, 2013. — 496 с. — (Социальная история отечественной науки о Востоке) — ISBN 978-5-85803-225-0
  2. ↑ а б в Deutsche Nationalbibliothek Record #1037717686 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  3. ↑ NUKAT — 2002.
  4. ↑ MAK

Джерела і посилання

ред.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Сафаров_Георгій_Іванович&oldid=42674482