Сарайська архиєпархія

Сарайська архієпархія (лат. Dioecesis Sarayensis) - резиденція католицької церкви в Золотій Орді.

Історія ред.

Сарай-Бату — важливий торговий центр у нижній течії Волги, заснований в 1240 р., був столицею Монгольського ханства Золотої Орди. Місто було однією з обов’язкових зупинок для західних купців і мандрівників, яким доводилося їхати до Середньої Азії та Китаю.

Традиційно монголи загалом були толерантними до християнської релігії[1], політика «диктувалась усвідомленням економічного значення християн».[2] Наприклад, присутність православного єпископа в столиці Сараї засвідчена з 1280 року. У степах Поволжжя та Середньої Азії, скрізь, де домінували татари, з нічого виникли латинські єпархії: Солтанійська, Нахічеванська, Кумучська (Montis Caspiorum), Самаркандська (Semiscantensis), Армалехська, Урганджська та інші. Домініканський і францисканський ордени направили на ці землі велику кількість місіонерів і було зведено кілька жіночих монастирів.

У цьому контексті ми також знаходимо Престол Сараю, з якого відомі чотири єпископи. Перший — францисканець Стефан, призначений Папою Іваном XXII у 1321 році. Його змінюють Томмазо та Альберто. Останнім єпископом є Косма, який приблизно в 1369 році був переведений у віддалену резиденцію Ханбалик, столицю Китаю, але 11 березня 1370 року ми знаходимо його знову призначеним на кафедру Сараю. Це можна пояснити тим, що в ці роки династія Юань поступилася місцем китайській династії Мін, менш толерантній до християн і іноземців взагалі.[3]

У своєму першому томі Le christianisme en Chine, en Tartarie et au Thibet[4] місіонер-лазарист Еваріст Гук розповідає про відступництво францисканського брата Стефана Сарайського, про його покаяння та мученицьку смерть у 1334 році.

У провінціалах XIV століття Сарай згадується як митрополича кафедра, зведена в 1362 році.[5] Відома лише одна суфраганна єпархія, Анапа (Dioecesis Mappensis), на північно-східному узбережжі Чорного моря: у 1363 році Папа Урбан V доручив єпископу Томасу (пізніше архієпископу Солтанії) вирішувати суперечку між архієпископами Саража і Матреги про територіальне розмежування відповідних суфраганів Тани та Анапи.[6]

Після 1370 року єпископи більше не відомі. Доля архієпархії невизначена; імовірно, що це місце не пережило прибуття Тамерлана і руйнування Сараю в 1395 році.

Хронотаксис єпископів ред.

  • Стефан, OFM † (1321 - ?)
  • Тома † (близько 1351 - ? помер)
  • Альберто Блудоні, OFM † (24 травня 1357 р. - ? помер)
  • Косма, OFM † (17 червня 1362 - близько 1369 призначений архієпископом Ханбалика)
  • Косма, OFM † (11 березня 1370 р. - ?) (вдруге)

Примітки ред.

  1. Jean-Paul Roux, La tolérance religieuse dans les Empires turco-mongols, in Revue de l'histoire des religions, vol. 203, n°2 (1986), pp. 131-168.
  2. Lorenzo Pubblici, [недоступне посилання — [http://eprints.unifi.it/archive/00001849/01/02_F0541_Pubblici_online.pdf Dal Caucaso al mar d'Azov. L'impatto dell'invasione mongola in Caucasia fra nomadismo e società sedentaria (1204-1295) історія]], Firenze University Press, 2007, p. 188.
  3. Archivio Storico Italiano. Deputazione toscana di storia patria, Terza serie, tomo XXIV, 1876, p. 491
  4. Volume 1, Parigi 1857, pp. 434-442.
  5. Jean Richard, Évêchés titulaires et missionnaires dans le Provinciale romanae ecclesiae, in Mélanges d'archéologie et d'histoire, 61 (1949), p. 234.
  6. Jean Richard, La papauté et les missions catholiques en Orient au moyen âge, in Mélanges d'archéologie et d'histoire, vol. 58 (1941), p. 264.

Бібліографія ред.